header

Червоноперекопська територіальна громада

Червоноперекопська територіальна громада об'єднує шість сільських населених пунктів Каховського району. До Червоноперекопської сільської ради підпорядковані селища Червоний Перекоп і Зелена Рубанівка та села Петропавлівка, Калинівка, Подівка і Просторе.

В селищі Червоний Перекоп на 01.01.2013 року було зареєстровано 1 019 жителів, в Зеленій Рубанівці - 189, Петропавлівці - 423, Калинівці - 435, Подівці - 432 та Просторому - 7. Разом – 2 505 селян. Селище Червоний Перекоп розташоване за 30 км на південь від м. Каховки ліворуч з автошляхом Каховка – Генічеськ.

Засвоєння земель, на яких розташована Червоноперекопська територіальна громада, розпочалося у першій половині ХІХ сторіччя. У 1838 році граф Строганов купив у Дніпровському повіті землю та перевіз своїх кріпосних зі слобід Берестовка, Комличка і Семенівка Гадячського повіту Полтавської губернії. Центром маєтку він визначив вже засвоєно поселення Тащенак та перейменував його в село Дмитрівка, яке потім стало і центром однойменної волості Дніпровського повіту Таврічеської губернії. В ті ж часи навколо створюються інші сільські поселення. Це села Зелена Рубанівка, Ново-Подовка, Царицин і хутори - Гризія, Сушка, Кубатька, Пшеничних, Кравченка, Прищепи, Падалка та групи хуторських поселень під нумерами (4,6,7,8). У 1898 році переселенцями з Новодмитрівки (на цей час Великоолександрівський район Херсонської області) та з Кривого Рогу (сучасна Дніпропетровська область) засноване поселення Петропавлівка.

У другій половині ХІХ сторіччя хутір Гризія та група з хуторів навколо Дмитрівки стають економіями графа Олександра Миколайовича Мордвинова. У 1918 році в Зеленій Рубанівці мешкало 330 селян, в тому числі 272 росіянина, 37 білорусів, 15 українців та 6 німців. В Подівці на той час мешкало 103 українця.

На час створення Кахівського району поселення Петропавлівка, в якому мешкало 113 селян входило до Любимівської сільської ради. Поселення Зелена Рубанівка (283 жителя) та Ново-Подовка (103), хутори Гризія (158), Пшеничних (171) і Сушка-Кубатька (187) входили до складу Дмитрівської сільської ради. На хуторах Гризія працювало 4 вітряка, в Зеленій Рубанівці паровий млин, а на хуторах Сушка і Кубатька – один вітряк.

У списку домогосподарів за станом на 1923 рік у Петропавліці мешкають Польщан Тимофій, Тоткало Трохим, Лобур Феодосій, Шайко Георгій, Шевченко Олексій, Дудка Павло, Тишковець Опанас та ін.. Серед власників коней значаться Тоткало Трохим, Малишенко Микита, Дудка Іван, Плескач Павло, Ващенко Андрій, Мудрий Митрофан та ін., всього у власності господарів було 33 коня.

У 1925 році в Петропавліці мешкало 155 жителів, в Зеленій Рубанівці (271), Ново-Подовці (101), на хуторах № 6,7,8 відповідно: 167, 156 та 167 селян. Поселення Сушка на той час входило до складу Софіївської сільської ради і в ньому мешкало 71 жителів.

У 1927 році у висілках Петро-Павлівці Любимівської сільської ради нараховувалось 174 жителя та 36 господарств, у висілках Сушка Софіївської сільради 53 селянина і 10 господарств, а до складу восьми населених пунктів Дмитрівської сільської ради входили висілки: Зелена Рубанівка (306 чоловік та 71 господарство в тому числі 7 неселянського типу), Ново-Подівка (101 житель, 18 господарств, з яких одне неселянське) та Калинівка, де нараховувалось 272 мешканця (в тому числі 134 жінки), 56 господарств (з них 2 неселянського типу) з переважною національністю – українці.

Зернорадгосп «Червоний Перекоп» був організований у січні 1929 року на території колишньої економії графа Мордвинова, а саме на хуторі Гризія. По-перше радгосп отримав назву Херсонська зернофабрика. Навколо простягалися незорані поля. Очолив господарство активний учасник громадянської війни, комуніст Григорій Степанович Кравцов. В 1930 році господарство було перейменовано в радгосп «Червоний Перекоп», щоб увіковічнити пам'ять загиблих бійців Червоної Армії, які віддали своє життя в роки громадянської війни. А датою заснування радгоспу визнали 1 лютого 1929 року.

Держава надавала велику матеріальну допомогу для розвитку господарства. Вже у лютому 1929 року до радгоспу надійшли перші 60 тракторів, 10 вантажівок, 2 легкових Форда.

У 1929 році у Петропавліці було створено товариство спільного обробітку землі «Вільний плугатар», оброблялось 513 га землі.

В жовтні 1930 року населений пункт, в якому розміщується центральна садиба радгоспу, отримує статус селища і назву Зернорадгосп «Червоний Перекоп». В складі Кахівського району утворюється селищна рада «Зернорадгосп «Червоний Перекоп». В той же час Петропавлівка отримує статус села і утворюється Петропавлівська сільська рада Кахівського району.

1930 рік приніс небувалий за тих часів врожай. Радгосп зібрав понад 1 млн. пудів хліба. Такого успіху не досягало жодне господарство країни. За досягнуті успіхи директора радгоспу Григорія Степановича Кравцова одним із перших в країні було нагороджено орденом Леніна, а серед комсомольців України найпершим, хто отримав найвищу нагороду держави – орден Леніна, був тракторист Андрій Андрійович Гізело. Першими механізаторами, які сіли за кермо тракторів радгоспу, були Т.П. Агапов, В.Є. Бондаренко, Ф.І. Випирайленко, подружжя М.А. і В.Г. Приходченко. А серед робітників радгоспу першими в праці були учасники Громадянської війни, удостоєні високих урядових нагород, І.Т. Бабич, Д.Є. Єрмолаєв та П.І. Шелєпін.

У період 1930 – 1932 років на території Петропавлівської сільської ради створюється і працює сім колективних господарств. Це колгоспи «Широкий степ», «Пам'ять Леніна», «8 березня», «Нове життя», «Новий степ», імені Блюхера і «Зелений степ». Їх на той час очолювали: артіль «Широкий степ» - П. Кривцун; колгосп «Пам'ять Леніна» – Коновалов; господарство «8 березня» - Чабанов; колгосп ім. Блюхера – Завізьон, Зіняк; артіль «Зелений степ» - Бардаков; колгосп «Нове життя» - Заблуда.

На 20 червня 1931 року площа землі, надана у використання радгоспу, разом з незасвоєними 50 000 га становила 190000 га і протягалася по районах: Кахівському (70000 га), Сірогозькому, Чаплинському, Великобілозерському, Ново-Троїцькому та Якимівському з адміністративним центром у Кахівському районі. На 20 червня 1931 року механізація радгоспу складала: 186 тракторів потужністю 4139 кінських сил, 95 комбайнів, 70 снопов'язалок, 60 лобогрійок, 36 віндроуерів, пікапи підборочні – 16, коней – 100, тракторних теліжок – 144. Штатних робітників - 1 500, а під час польових робіт чисельність збільшувалась до 4 000. В штаті працювали 4 агронома та 2 практика.

Засів озимих і ярових 1930 – 1931 року становив 58502 га, в тому числі: озима пшениця – 40 406 га, яра пшениця – 6 158 га, кукурудза – 6 000 га, ячмінь – 3 422 га, а також жито, овес, сорго і суданка.

У 1931 році в радгоспі було розгорнуто будівництво двох 2- поверхових будинків, двох 2-поверхових гуртожитків, 8 бараків, нового водогону, електровні, корівника на 200 голів, хлібопекарні, лазні, магазинів продовольчих і промислових товарів, дитячого садка, ясел та було проведено розширення їдальні. Досвідна станція в Брилівці будувала свій філіал. В майстерні 135 робітників працювало на 3 зміни. Робота в основному була переведена на здільну.

Серед сезонних робітників процент неписьменних становив 10 – 15, проводилось навчання на курсах комбайнерів у відкритому училищі механізації сільського господарства. Навчалось 160 осіб. Працювали: школа радгоспного учеництва, 10 червоних кутків і стаціонарних кіно, трансляційний вузол з 20 точками, бібліотека з фондом 9000 книжок; виходила багатотиражна газета «Червоний Перекоп». Всі діти шкільного віку сіли за парти семирічної школи.

П'ятого вересня 1932 року Українсько-Кримський зернотрест нагородив радгосп «Червоний Перекоп» Червоним перехідним прапором. Були премійовані: директор Шварц (місячним утриманням), секретар партколектива Колесніченко, голова робіткому Редько, а поділок № 6 отримав премію 1500 карбованців та автомашину.

Зернорадгосп мав десять поділків. Перший поділок був розташований у Ново-Подівці, яка часом отримала назву Подовка. Другий поділок був утворений в Слободі Архангельській. Інші поділки розташовувались відповідно у слідуючих населених пунктах: третій – Петропавлівка, четвертий – Ново-Українка, п'ятий – Зелена Рубанівка, шостий – Зелений Під, сьомий – Володимиро-Іллінка, восьмий – Федорівка № 2, дев'ятий – Ольгівка, десятий – Щербинівка.

У 1934 році на виконання рішення бюро Одеського обкому КП(б)У було проведено розукрупнення зернорадгоспу «Червоний Перекоп». Але він залишився одним з найбільших і найрозвиненіших господарств півдня України. У 1935 році в ньому працювали 333 постійні та 233 сезонні робітники, 29 чоловік інженерно-технічного персоналу. Радгосп поділявся вже на 6 відділків, площа землі складала 20,4 тис. га, з яких 12 тис. га орної. На тваринницьких фермах налічувалося 954 голови рогатої худоби, 222 коней.

Перший відділок залишився в Подівці (в шестидесяті роки минулого сторіччя до нього відносилось і село Зелений Під). Другий відділок залишився в Архангельській Слободі (з часом до нього входила Вільна Україна). Третій відділок - Петропавлівка (на початку шестидесятих років приєднувалась Зелена Рубанівка, а потім тільки село Просторе). Четвертий відділок – Ново-Українка, п'ятий – Зелена Рубанівка, а шостий – Зелений Під (з шестидесятих років – Калинівка).

Після розукрупнення на базі сьомого – десятого відділків, земель, техніки та кадрових ресурсів було створено ще 10 радгоспів і колгоспів. Це радгоспи – «Асканійський», імені Рози Люксембург, «Степний», «Горностаївській», імені Чкалова, «Каховський-1», «Каховський-2», колгосп імені Ленінського комсомолу та інші.

У 1938 році площа орної землі збільшилася до 16 тисяч гектарів, пасовищ – до 3 тисяч, плодоносив 25 гектарний сад. Наступного року було вироблено на 100 гектарах угідь по 460 цнт. зерна, 34 цнт. м'яса, 35 цнт. молока.

«Червоний Перекоп» стає провідним зерновим господарством півдня України. Селище було електрифіковано, споруджено водонапірну башту, прокладено водогін. Багато сил і праці віддали радгоспу його перші фундатори шофер, доброволець із Москви – М.Ф. Кочетков, механізатор Д.Є. Єрмолаєв, стахановець Л.К. Тарасенко, заступник директора В.І. Демський, ремонтник сільгосптехніки Т.П. Агапов, М.О. Сень, М.Ф. Кульмінський, Іван Могила. А комбайнер І. Левандовський в 1937 році був нагороджений орденом «Знак Пошани» за високі показники намолоту зерна. На кінець 1932 року головою робіткому був обраний В.Я. Ушатський, після нього по 1941 рік робітком очолював Володимир Прокопович Басов. Вагомий внесок у розвиток радгоспу внесли І.В. Горайко, Ф.А. Богданов, М.П. Мілєєв, М.О. Синепольський, Ф.Ф. Сердюк. У березні 1940 року комбайнер радгоспу Іван Парфентьйович Могила отримав малу срібну медаль ВДНГ СРСР за трудові досягнення у 1938 році. А в жовтні 1940 року колишній тракторист радгоспу Іван Філіпович Чечин за виявлені мужність та героїзм в боях з фіннами був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Мирну працю порушила Велика Вітчизняна війна. Червоноперекопці рішуче взялись за зброю. Механізатори селища пересіли з тракторів на бойові машини і рушили на фронт. Техніку вдалося евакуювати лише до Мелітополя, а худобу відправили в степи за Сталінград. Селяни споруджували укріплення, копали окопи та протитанкові рови. У вересні 1941 року на землях радгоспу розгорнулися запеклі бої проти ворога.

11 вересня фашисти окупувували селище. Вдаючись до погроз та терору, німці намагалися відновити сільськогосподарське виробництво. В кровопролитних боях шість разів ферма відділку № 3 переходила з рук в руки. Але і в окупації жителі Петропавлівки чинили відчайдушний опір. Не виходили на роботу, ховали зерно, псували реманент. Гітлерівці розстріляли робітника радгоспу Г.О. Довбню, завідуючого віділенням зв'язку М.Й. Ціпера, його дружину та двох малолітніх дітей. Молодь силоміць вивозили на каторжні роботи до Німеччини. Населення допомагало пораненим радянським воїнам, постачало бійцям продукти харчування.

Восени 1943 року фронт знову наблизився до Червоного Перекопу. Відступаючи окупанти зруйнували ферми, ремонтні майстерні, зерносховища, нафтобазу, електростанцію, аптеку, спалили багато житлових будинків та інше. Сума збитків, завданих радгоспу фашистами, досягла 7.3 млн. крб., шкода заподіяна житловому фронту і культурно-побутовим закладам – 884 тис. грн..

31 жовтня 1943 року Калинівка, Петропавлівка і Подівка були звільнені від фашістсько-німецьких окупантів бійцями 2-го гвардійського механізованого корпусу 5-ї Ударної Армії та 61 стрілецької дивізії 44-ї Армії ІV Українського фронту, 1 листопада від ворога була звільнена Зеленорубанівка, а 2 листопада силами 2-го механізованого та 5-го Донського козачого корпусів було визволено Червоний Перекоп. Під Червоним Перекопом у братській могилі поховано 26 червоноармійців, ще десять наших бійців упокоені на місцевих кладовищах інших звільнених населених пунктів.

332 воїна червоноперекопці – не повернулися з поля бою. Серед них секретар партійної організації Лев Михайлович Михайловський і завідуючий нафтобазою Микола Пахомов. В солдатських шинелях, фронтовими дорогами пішли вчителі і їх учні. Це – Сущенко Семен Абрамович – директор школи, Чернуха Федір Дмитрович – вчитель фізики, Голуб Олександр Дмитрович – вчитель історії, Бігун Григорій Андрійович – вчитель географії, Матвієнко Микола Степанович – вчитель української мови та літератури, Дробязкін Іван Григорович – вчитель математики, Олєйніков Никифор Мойсейович – вчитель російської мови та літератури, Байков Юхим Гнатович та Вегнер Євгеній Рейнгольдович.

Пишаються жителі громади славетним розвідником Петром Опанасовичем Фаріним – повним кавалером ордена Слави. Петро Опанасович народився у Кам'янець-Подільській області (на цей час Хмельницька) і був мобілізований до лав Червоної армії у 1944 році. До дня Перемоги в складі взвода розвідки полку він захопив чимало «язиків» і був тричі нагороджений орденами Слави всіх трьох ступенів. Після війни П.О. Фарін повернувся додому, а згодом переїхав у радгосп «Червоний Перекоп». Протягом ряду років він працював агрономом у відділку № 2, потім - завідуючим клубом, вийшов на пенсію і переїхав з родиною у Вінницьку область.

Серед багатьох жителів громади, які захистили Батьківщину від фашизму, особливо відзначилися: Костянтин Григорович Панкевич – кавалер орденів Червоної Зірки та Вітчизняної війни І ступеня; Мирон Степанович Бабич, нагороджений орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни ІІ ступеня; Петро Олексійович Лейко – кавалер орденів Червоної Зірки і Слави ІІІ ступеню; Іван Маркович Стрюк, нагороджений орденами Олександра Невського та Червоної Зірки; Іван Данилович Огданець та Володимир Трифонович Фьоклін – кавалери ордена Вітчизняної війни І і ІІ ступенів. Примітно, що В.Т. Фьоклін у складі 5-го Донського Гвардійського Червонопрапорного козачого кавалерійського корпусу визволяв Каховський район і залишився тут після війни. Ордена Слави ІІІ ступеню були удостоєні кулеметник Іван Федотович Бондаренко, червоноармієць Степан Федорович Самойленко та танкіст Іван Полікарпович Третяков, червоноармієць Василь Адамович Ярута. Орденом Червоної Зірки були нагороджені Іван Никифорович Бєляков, Федір Іванович Випирайленко, Анатолій Павлович Жихарь, Степан Кондрацький, Іван Кирилович Кудінов, Юхим Степанович Приходько та Іван Семенович Тонконог. Кавалерами ордена Червоного Прапора зустріли Перемогу Федір Іванович Сафошин і Сергій Григорович Шевченко, а ордена Вітчизняної війни ІІ ступеня Юрій Васильйович Захаров, Василь Максимович Пшик і Федір Іванович Сафошин. Багатьма бойовими медалями було удостоєні: П.А. Богданов, Г.С. Заяц, С.І. Заяц, О.У. Камінський, С.М. Костенко, І.К. Кукобко, Н.Т. Лейко, П.Я. Лейко, Т.П. Матвійчук, В.Г. Пожаров, Г.П. Пулькевич, М.Ф. Прудський, С.Ф. Самойленко, І.І. Тонконог, В. Трусь та інші.

У 2001 році в селі Подівка на кошти приватного підприємця, депутата районної ради двох скликань Ю.І. Міхалевича був відновлений пам'ятник льотному екіпажу, який загинув тут у роки війни.

В тяжких умовах відроджувалося господарство. В 1944 року зернових засіяли мало, техніки не було. Налічувалось в радгоспі всього: 20 корів, 30 коней, 15 волів. Високий трудовий ентузіазм проявляли Іван Горайко, Петро Связінський, Василь Чмихун, Параска Білякова, Антоніна Кушнарьова, Параска Самарська, Марія Донцова, Зінаїда Басова та Ганна Бойчук.

На кінець 1944 року радгоспне стадо налічувало 220 голів великої рогатої худоби, 103 коней. Держава допомагала технікою худобою, насінням, грішми, продуктами. Сіяли хліб, будували тваринницькі приміщення, зерносклади, майстерні, була відновлена робота електростанції. У 1945–1946 роках директором радгоспу працював Прудський.

Станом на 4 січня 1946 року в радгоспі «Червоний Перекоп» було відремонтовано – 16 тракторів, з них капітальним ремонтом - 6, біжучим – 10, а також 9 сівалок, 17 плугів, 220 борін. Очищено 1680 центнер посівматеріалу. У ті тяжкі часи багато працювали заступник директора Іван Григорович Савченко, М.П. Мілеєв, М.О. Синєпольський, Ф.Ф. Сердюк, П.А. Богданов.

В 1948 році ланка Л.І. Лавренця виростила урожай по 32 центнера зернових. Комбайнер П.М. Гребняк, В.І. Боришполец намолотили по 6 тисяч зерна кожний. Незважаючи на посуху 1948 року план хлібоздачі радгосп виконав на 122 %.

Особливо багато сил віддав господарству директор Афанасій Якович Редько, який очолював його з 1938 по 1941 роки та з 1947 по 1954 роки. Під його керівництвом у повоєнні роки було повністю відновлено житловий фонд, впорядковано вулиці, запрацювали магазини, лікарня, школа. До Червоного Перекопу прибували переселенці із західних областей України. Кількість робочих рук зростала. У 1949 - 1950 роках переселенцям було надано 45 квартир, видано кошти на влаштування. Почав працювати клуб, бібліотека. По всім відділкам були відроджені молочнотоварні та відгодівельні ферми,свинарники, пташники, соціально-побутові і культурні заклади.

В 1951 році поля господарства були засіяні бавовником на площі 1530 га і восени було здано державі 810 тонн сирцю. А 25 серпня 1951 року заступник Міністра бавовництва СРСР Козирєв вручив директору радгоспу «Червоний Перекоп» А.Я. Редьку перехідний Червоний Прапор Ради Міністрів СРСР за перемогу у Всесоюзному соціалістичному змаганні за одержання високого урожаю бавовни та премію 90000 карбованців.

Станом на перше вересня 1951 року загальна площа зернорадгоспу «Червоний Перекоп» складала 23698 гектарів. Ланкова радгоспу Вєра Захарченко 29 вересня 1951 року зібрала 324 кг бавовни. В той же день робітниці цієї ланки Ядвига Гей та Марія Радченко зібрали відповідно 312 та 307 кг сирцю. Це були найвищі денні показники по району. За високі досягнення на збиранні і обмолоті зернових культур у 1952 році комбайнер Н.Н. Чуча був нагороджений медаллю «За трудову доблесть», а тракторист Т.Й. Горбач медаллю «За трудову відзнаку». Але головним завданням стає вирощування та збір бавовни. З листопада 1952 року господарство отримує назву бавовнорадгосп «Червоний Перекоп».

В 1953 році розгортається рух трудівників за піднесення тваринництва, зміцнення кормової бази, заготівлю соковитих кормів. На тваринницьких фермах запроваджуються механізація трудомістких робіт.

На виборах до Каховської районної ради депутатів трудящих, які відбулися 22.02.1953 року, Афанасій Якович Редько обирається її депутатом, в той же час він член міськкому КПУ, а секретар парторганізації бавовнорадгоспу І.Д. Огданець обраний кандидатом в члени Каховського міськкому КПУ. За підсумками досягнень господарства у 1953 році колектив радгоспу занесено на обласну Дошку Пошани.

У січні 1955 року радгосп «Червоний Перекоп» очолив Костянтин Григорович Панкевич, який до цього часу вже показав себе вмілим фахівцем та керівником.

Костянтин Григорович народився 14 січня 1922 року в селі Хмельник Витебської області Білоруської РСР. Він закінчив середню школу з відзнакою та поступив у ветеринарний інститут. Після першого курсу інституту поступив до Ленінградського льотного училища, а потім закінчивши танкове училище пішов захищати Вітчизну. У 1943 році був важко поранений, втратив руку.

У 1945 році Панкевич поступив до Харківського сільськогосподарського інституту, який з відзнакою закінчив у 1949 році. Був Ленінським стипендіатом. Трудову діяльність він, агроном за фахом, розпочав в радгоспі «Більшовистський наступ» Великоолександрівського району Херсонської області. Показав у праці свої найкращі якості фахівця сільського господарства і за рішенням Комуністичної партії був направлений в радгосп «Червоний Перекоп», який з січня 1955 року потім очолював більш вісімнадцяти років.

У червні 1955 року особливо відзначені депутати Каховської районної ради депутатів трудящих, обрані від Червоноперекопської громади. Комбайнер Никифор Никифорович Чуча за високі досягнення в уборці зернових у 1954 році отримує малу срібну медаль Головного комітету ВДНГ СРСР та мотоцикл, а доярка Любов Макарівна Жиленко, яка надоїла від кожної корови по 4 тисячі кг молока, велику срібну медаль ВДНГ СРСР та швейну машину.

Протягом другої половини 50-х років в радгоспі створюється потужна технічна база, яка у 1960 році вже налічувала понад 100 тракторів і стільки ж комбайнів. Всі галузі господарства були оснащені трансформаторами і електродвигунами.

23.11.1955 року К.Г. Панкевич обирається кандидатом в члени Каховського міськкому КПУ, а з 24.10.1956 року він стає членом міськкому КПУ. На той час до складу Каховського міськкому вже вдруге був обраний і секретар парторганізації радгоспу Іван Данилович Огданець.

І.Д. Огданець у 1923 році в с. Каїри сусіднього Горностаївського району в сім'ї селянина – бідняка. У 1941 році Іван закінчує 10 класів Червоноперекопської середньої школи. Це був перший випуск десятикласників селищної школи. У серпні Іван Огданець був призваний до лав Червоної Армії до складу окремого запасного полку зв'язку. Після закінчення Сталінградського військового училища І.Д. Огданець призначається командиром взводу роти зв'язку. У 1942 році вступає до лав ВЛКСМ. Воював на Волховському фронті, брав участь у прориві блокади Ленінграду та визволені Прибалтики від фашистів. Був поранений і після демобілізації працював у Червоноперекопській середній школі. У 1946 – 1948 роках - перший секретар Новомаячківського райкому ЛКСМУ, член КПРС. У 1948 – 1951 роках – голова робіткому радгоспу «Червоний Перекоп». А з серпня 1951 року – обирається секретарем парторганізації радгоспу. На цьому посту Іван Данилович працював ще 32 роки поспіль.

14 червня 1959 року футбольна команда радгоспу «Червоний Перекоп» завоювала кубок ДССТ «Колгоспник». У районному фіналі вони з рахунком 5:1 обіграли команду колгоспу ім. Сталіна. Серед команди переможців голи забивали нападаючі: В. Радзіковський, М. Курбач, М. Ярославський.

В 60-ті роки трудівники радгоспу впевнено взяли курс на розширення виробництва сільськогосподарської продукції. З 1959 по 1965 роки вихід зерна та продуктів тваринництва збільшився в 5 разів. В 1966 році трудівники радгоспу виростили й зібрали 277 тисяч центнерів зернових при плані 240 тис. цнт.. За самовіддану працю орденами і медалями було нагороджено велику кількість червоноперекопців.

На всіх свинофермах радгоспу було запроваджено великогрупове утримання свиней, міжпорідне промислове схрещення, на фермах великої рогатої худоби – штучне запліднення тварин. На наукову основу поставлено і виробництво зернових. Господарство першим в області перейшло на стопроцентний посів озимої пшениці Безоста-1. Для вирощування просапних культур у радгоспі було організовано 32 ланки, оплата яких проводилась за акордно-преміальною системою.

За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва, виконання планів заготівель продуктів сільського господарства, здійснення меліоративних робіт, розробку і впровадження наукових досліджень у сільськогосподарське виробництво в 1967 році колектив радгоспу «Червоний Перекоп» було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Завдання восьмої п'ятирічки трудівники господарства виконали достроково: по виробництву зерна і яєць – у 1968 році, вовни – у 1969, м'яса і молока – у січні 1970 року. Нагородою орденоносному колективу за доблесну працю була Ленінська ювілейна грамота ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Господарство одержало 2.492 крб. прибутку.

В 1970 році в селі Калинівка побудували механізований зерновий тік та комплекс для відгодівлі на 20 тисяч голів свиней. Збудовано 522 квартири загальною площею 17083 кв.. метри, 6 бань, дитячий комбінат, 4 гуртожитки, 3 школи, 4 клуби, 2 магазини, 44 тваринницьких приміщення, вулиці вкрились асфальтом. Цю велику будівельну справу вершили бригади: М.Я. Барана, П.Д. Бабури, А.О. Бойка, І.Ю. Жука, А.С. Шаповалова, Л.А. Чайковської та В.Г. Ромінець. В 1970 році радгосп продав державі 4892 тонни молока, 1533 тонни м'яса, 14 тонн вовни, 746 тисяч штук яєць. Врожайність гектара зернових зросла до 27,8 центнер. Валовий збір зерна склав 25941 тонни. Радгосп одержав 3 138 тисяч карбованців прибутку.

У 1971 році талановитий керівник, директор радгоспу Костянтин Григорович Панкевич був удостоєний найвищого звання Героя Соціалістичної праці з врученням Зірки Героя та ордена Леніна. За самовіддану та сумлінну працю урядом держави крім бойових нагород він був відзначений ще двома орденами – Леніна та «Знак Пошани». У 1972 році секретар парткому радгоспу Іван Данилович Огданець також був нагороджений орденом Жовтневої революції, а у 1973 році за трудові здобутки нагороджується орденом Трудового Червоного Прапора.

У 1973 році керманичем господарства призначається Петро Петрович Кучерук, який 17 червня цього року обирається депутатом Каховської районної ради депутатів трудящих. Інженер за фахом, після закінчення у 1967 році інституту, він працював старшим відділка радгоспу, а потім головним інженером-механіком. За сумлінну працю П.П. Кучерук був нагороджений орденом «Знак Пошани».

На кошти радгоспу у 1973 році зводиться Будинок культури на 500 місць в селищі Червоний Перекоп, а приміщення місцевого клубу переобладнується у спортивний зал. Поширюється мережа торгівельних і побутових підприємств. В медичній лікарні працює пологове відділення. Самодіяльні художні колективи, які об'єднують понад 200 чоловік – серед найкращих в районі і області. Успіхом користуються у слухачів драматичний гурток, духовий оркестр та хоровий колектив. Любительській народній кіностудії «Колос», яку створив у 1964 році аматор Г.М. Горайко, у 1974 році присвоєно звання народної. Кіностудія за кінофільми «Сатиричні кадри» і «Радгоспні новини» була нагороджена Почесною грамотою ЦК ЛКСМУ, а за фільм «Не поле перейти» - Грамотою республіканського фестивалю аматорських фільмів. За відмінне обслуговування читачів Червоноперекопська бібліотека (завідуючий В.У. Камінський) удостоєна Диплома ВДНГ СРСР. У 1975 році на честь 30-річчя Перемоги створено і відкрито Червоноперекопський музей на громадських засадах.

Боротьба за великий хліб продовжилась і у десятій п'ятирічці. В 1978 році поливні землі на площі 700 гектарів видали на круг по 54 центнери озимої пшениці, а з 348 гектарів радгосп отримав по 61,5 центнера зерна кукурудзи. В Зоряному містечку Підмосков'я з рук космонавтів начальник мехзагону № 1 Іван Іванович Тонконог одержав Зоряний вимпел, як відзнаку героїчної праці всього колективу.

Багато трудівників радгоспу та працівників соціальної сфери довгорічною сумлінною працею прославили громаду. Орденом Леніна були нагороджені керуюча відділком № 2 Віра Олександрівна Власик, механізатори Михайло Калинкович Карнута, Микола Дмитрович Кожушко, Никифор Никифорович Чуча та бригадир свиноферми Раїса Кирилівна Чупилко. Пташниця Марія Сергіївна Півень стала кавалером орденів Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани». Бригадир ферми відділка № 1 Мирон Степанович Бабич, тракторист Володимир Федорович Могила, механізатор Едуард Йосипович Пекарський і начальник мехзагону № 1 Іван Іванович Тонконог були удостоєні орденів Жовтневої революції та Трудового Червоного Прапора. Двічі орденом Трудового Червоного Прапора були нагороджені свинарка Катерина Петрівна Гребенчикова та доярка Ганна Михайлівна Лопушенко. Голова робіткому Володимир Трифонович Фьоклін отримав орден Жовтневої революції.

Також кавалерами ордена Трудового Червоного Прапора стали технік Д.О. Бабій, тракторист І.І. Богомолов, доярка В.О. Гладун, доярка Є.А. Гришко, свинарка Н.Я. Коробкова, тваринник Л.С. Купчинський, тракторист В.С. Майстренко, механізатор В.Ф. Могила, робітниця А.А. Морозова, помічник бригадира Є.А. Притика, бригадир відділку № 3 В.І. Радченко, головний агроном Ф.Ф. Романенко, головний економіст В.І. Сафошина, керуючий відділку № 4 В.І. Чупилко. Орденом «Знак Пошани» були нагороджені директор будинку культури М.Є. Автинюк, пташниця Г.С. Баран, лікар-педіатр С.П. Ващенко, доярка П.Д. Дудик, майстер механічного доїння С.С. Зінченко, механізатор О.І. Калиніченко,свинарка Г.С. Купчинська, трактористка Г.А. Лісова, шофер В.С. Майстренко, доярка Н.С. Оверко, доярка П.А. Самарська, бригадир тваринників відділка № 1 М.Г. Томаль, доярка Н.І. Шишман, доярка Н.Н. Яременко. Ордена Трудової Слави ІІІ ступеня було удостоєні коваль та комбайнер М.А. Дідик, водії О.І. Горайко і В.І. Надєєв, бригадир МТФ № 2 М.Д. Мигович, телятниця М.П. Митриченко, токар В.І. Погребняк та телятниця П.Т. Портна.

Звання Заслуженного працівника сільського господарства України отримали доярка В.О. Гладун, керуючий відділку № 4 В.І. Чупилко та доярка Н.І. Шишман Медалями «За трудову доблесть», «За доблесну працю» і «За трудову відзнаку» були нагороджені К.П. Гребенчикова, М.А. Дідик, О.І. Калиніченко, М.П. Кушнарьов, В.І. Надєєв, М.Ф. Скороход, Т.П. Матвійчук, П.Н. Лапін та інші. Відмінно що за ударну працю медаллю «За трудову відзнаку» була нагороджена учениця СПТУ № 25 А.А. Осіння. Завідуючий молочно-товарною фермою третього відділку В.І. Радченко за високі показники в роботі отримав Почесну Грамоту Президії Верховної Ради УРСР.

Прославив себе на збиранні врожаю 1978 року комсомольсько-молодіжний комплексний загін «Ювілейний». Найвищий намолот зерна одержав екіпаж Алли Осінньої та Ю. Пархоменка, намолотивши 11781 центнер зерна. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 жовтня 1978 року комсомольська організація радгоспу нагороджена Грамотою Президії Верховної Ради УРСР за досягнуті успіхи в роботі по комуністичному вихованню молоді.

У 1979 директором радгоспу «Червоний Перекоп» призначається агроном за фахом Самойлов Анатолій Семенович. На чолі господарства він працює сім років.

У 1983 році відбувся ще один поділ радгоспу «Червоний Перекоп». На базі третього відділку, який розташовувався в селах Петропавлівка та Просторе був створений радгосп «Ювілейний». Директором радгоспу був призначений Василь Іванович Бондаренко.

Василь Іванович, зоотехнік за фахом, який пройшов навчання у Херсонському сільськогосподарському інституті, добросовісно і сумлінно працював на цій посаді дев'ять років. Під його керівництвом у с. Просторе, яке раніше мало назву Зелений Під, було відновлено форму та реконструйоване у комплекс на 1 200 дійних корів, а потім введено вівцеферму. Було побудовано критий зернотік та автогараж. Прокладено новий водопровід та заасфальтовано п'ять кілометрів вулиць та доріг. Приведено до аграрних норм 6,5 тисяч сільськогосподарських земель. Побудовано 120 житлових будинків селян. Та відремонтовано та відновлено в Петропавлівці школу і дитячий садок.

У 80-ті роки радгосп «Червоний Перекоп» залишається передовим багатогалузевим господарством району. В його складі працює крупний комплекс по відгодівлі свиней потужністю 1 200 тонн м'яса на рік. Механізовано всі виробничі процеси. Щорічно відправляються в заготівлі більше 3000 тонн молока. Під великим зрошенням використовується більше двох тисяч гектарів землі.

Під керівництвом Медвідя Григорія Васильовича радгосп стає на шлях перебудови виробництва. Його головними напрямками стають бригадний підряд і цехова система управління. Замість роздрібнених підрозділів створюється чотири основні цехи – рільництва, тваринництва, механізації та кормовиробництва. На чолі кожного цеху стають головні спеціалісти радгоспу.

Григорій Васильович Медвідь родився 11.02.1946 року у селі Рудня Середино-Будського району Сумської області. У 1964 році, закінчивши середню школу, пішов працювати учителем фізики і математики в Журавську сільську восьмирічну школу. В 1965 – 68 роках служив в лавах Радянської Армії. У 1974 році, після закінчення з відзнакою Херсонського сільськогосподарського інституту за фахом інженера-гідротехніка, призначається та працює протягом п'яти років головним інженером-гідротехніком в колгоспі «Україна» Каховського району. З вересня 1979 по 1986 роки Г.В. Медвідь інструктор, а потім завідуючий сільськогосподарського відділу Каховського міськкому КПУ. 18 липня 1986 року Григорій Васильович стає у керма радгоспу «Червоний Перекоп».

Після оновлення структури управління в господарстві упроваджується від директора до спеціаліста середнього звена коефіцієнт результативності праці, а серед робітників коефіцієнт трудової участі. Результати роботи кожного працівника залежать від спільного доробку всього колективу. У 1986 році радгосп отримує прибуток 1369 тисяч карбованців.

Під керівництвом Г.В. Медвідя були побудовані 2 корівника і магазин в Зеленій Рубанівці, свинарник в Калинівці, будинок тваринника з сауною, басейном та їдальнею в Подівці, реконструйовані два двохповерхових будинка в Подівці під дитячий садок і початкову школу, покладено тверде покриття на вулицях Калинівки і Подівки. Введені в дію перша в районі лінія по виробництву соєвого молока та цех по виготовленню трав'яної муки в гранулах, упроваджений поточно-цикловий метод роботи машино-тракторного парку. За його ініціативою було згуртовано працівників соціальної сфери громади спільно з працівниками всіх підрозділів господарства на роботи по уборці, переробці та закладенню на зберігання сільгосппродукції. Таким чином відпала необхідність просити допомогу від жителів міста Каховки, а найкращим працівникам надавались престижні подарунки. За І місце – мопед, за ІІ місце – велосипеди, за ІІІ - місце радіоприймачі.

11 листопада 1988 року Г.В. Медвідь був обраний головою виконкому Каховської районної ради, а з 29.03.1991 р. і головою районної ради. У квітні 1992-го його призначили представником Президента України в Каховському районі. У 1994 році він був обраний всією громадою головою районної ради, на цій посаді працював до березня 1998 року коли знову був обраний головою правління ВАТ «Червоний Перекоп». Г.В. Медвідь п'ять разів обирався депутатом районної ради, нагороджений бронзовою медаллю ВДНГ СРСР та годинником.

У 1986 році радгосп одержав 16340 тонний валовий збір зерна. Державі була продано 6238 тонн дорідного зерна. Середня врожайність встановила 38,4 центнера з гектара, в тому числі озима пшениця – 44 цнт., а озимий ячмінь – 45,5 цнт. На олімп хліборобської слави піднялись П.Х. Светловський і В.Г. Левченко. З першого січня 1988 року господарство працює в умовах самофінансування і самоокупності.

У 1988 році до керма радгоспу стає Іван Михайлович Чабан, заслужений керівник-аграрій. До займання цієї посади він накопив багатий опит керівництва. Пропрацював головою колгоспу «Шлях до комунізму» (с. Верхні Торгаї) та директором радгоспу «Червоний Партизан» (с. Верби) Нижньосірогозького району, другим секретарем Н. Сірогозького райкому Компартії України. За свою працю він був нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора та орденом «Знак Пошани».

У 1989 році радгосп входить до складу науково-виробничої системи «Свинина» та стає її лідером. Має 16 тисяч голів свиней в т. ч. 800 свиноматок і виробляє 15 тисяч центнер свинини за рік, що становить третину виробництва району.

У 1992 році припинив свою діяльність радгосп «Ювілейний», який увійшов до складу виробничих підрозділів Каховської птицефабрики (директор В.Ф. Аношков).

З першого січня 1994 року радгосп з державної форми власності переходить на орендні відносини. Директором орендного сільськогосподарського підприємства з 1992 по 1997 рік працює Василь Вікторович Павленко. Він селянин від народження, закінчив після служби в армії Мелітопольський інститут механізації сільського господарства, працював старшим інженером-електриком в колгоспі «Нове життя», а потім 10 років очолював виконком Дмитрівської сільської ради.

У 1994 році підприємство одержує небувалий урожай зернових – 19 тисяч тонн. Врожайність становить 44,3 цнт. з гектара. На 111 % виконано держзамовлення. Врожайність кукурудзи на зерно дорівнює 63 центнери з гектара. 285 чоловік на двох молочних і двох свинофермах утримують 885 корів, 2 700 голів великої рогатої худоби і 10 500 свиней. Надої становить 4 000 кг молока від корови.

У 1998 році система роботи товариство входить в кризу. Заборгованість ВАТ «Червоний Перекоп» складає 3 млн. гривень. У 1999 році ВАТ під керівництвом Миколи Миколайовича Кузьменка розпочинає долати перешкоди. Але накопичення боргів приводе ВАТ «Червоний Перекоп» до банкрутства.

Бувший завідуючий колись великого свинарського комплексу М.П. Осаул з групою ентузіастів бореться за відродження Калинівського свинокомплексу. З листопада 2001 року на базі Калинівської ферми створюється відкрите українсько-американське підприємство «Фрідом - Фарм», а очолюють його віце-президент М.М. Медолиз, директор ЗАО «Фрідом Фарм Бекон» В.А. Лісний та начальник Калинівського свинокомплексу В.М. Грицько.

Зразу було заведено партію свиноматок. Повернулись спеціалісти. У 2002 році ферма налічувала 1 600 голів свиней. А вже з 2004 року їх кількість складає більше 6 300 голів. Відгодівля здійснюється за новітньою технологією та раціонами. Щомісяця ферма виробляє понад 100 тонн м'яса.

Більш 82 років очолюють Червоноперекопську територіальну громаду небайдужі, шановні керівники. Головами ради обирались: Негуляєв, Ващенко, Сергій Фадейович Осьмак, Іван Григорович Савченко, Василь Михайлович Кушнеренко, Микола Степанович Сенченко, Віктор Дмитрович Хруслов, Вадим Анатолійович Мозговий, а з квітня 2002 року Галина Павлівна Лобунько. Секретарями ради працювали: Петро Дмитрович Хлистов, Любов Олексіївна Ващенко, Валентина Миколаївна Алісова, Людмила Петрівна Проша, Вікторія Миколаївна Черевко, Галина Василівна Шерматова, а останні одиннадцять років Наталія Василівна Смага.

Третю каденцію поспіль головує громадою Галина Павлівна Лобунько. За часи її керівництва відновлено, налагоджено та покращено водопостачання населених пунктів громади. Відновлена робота дитячих садків у Червоному Перекопі, Петропавлівці та Зеленорубанівці. Покращена робота медичних, культурних та спортивних закладів. Розпочата поступова підготовча робота по газифікації населених пунктів і відкриттю дошкільних закладів в Калинівці та Подівці. Поступово покращується благоустрій населених пунктів. В районному конкурсі За «Кубок Прогресу» у 2008 року сільська рада завоювала ІІІ місце з призовим фондом – 2000 гривень.

80 років свого існування відмітив Каховський професійний аграрний ліцей (директор Ходос Сергій Васильович, депутат районної ради трьох скликань), розташований у Червоному Перекопі. Змінюючи статус за часи свого фінансування (сільськогосподарське училище, учбовий комбінат, школа механізації, СПТУ та ін.) він дав путівку в життя майже 30 тисяч спеціалістів різних професій: механізаторів, електриків, комбайнерів, трактористів-машиністів, водіїв, продавців, бухгалтерів

Серед багатьох керівників закладу більше 10 років його очолював Григорій Степанович Заєць. У 60 – 70 роки минулого століття під його керівництвом були побудовані корівник за рахунок коштів учбового господарства, пункт переробки молочних продуктів, свиноферма, двоповерховий будинок для викладачів, гуртожиток для студентів.

В часи перебудови СПТУ-25 очолював Ніколаєнко Станіслав Миколайович. В цей період відбулося зміцнення навчально-матеріальної бази закладу, укладено договори про співпрацю з базовими колективами району, створено музей історії ліцею, 18 кабінетів оснащено меблями, а комп'ютерною технікою кабінет інформатики.

Станіслав Миколайович народився 09.02.1956 року в селі Богданівка Знаменського району Кіровоградської області. У 1978 році після закінчення Української сільгоспакадемії в якості інженера-механіка, продовжує навчання і отримує в 1980 році другу спеціальність інженера-педагога. З цього часу він зв'язує своє життя з Каховським районом. Викладач Каховського агротехнікуму, секретар Каховського міськкому ЛКСМУ, а з 1985 роки – директор Червоноперекопського СПТУ-25. З цієї посади Станіслав Миколайович став набирати оберти талановитого керівника, науковця та політичного діяча. В подальшому він очолює Нижньосірогозький район (1-й секретар райкому КПУ та голова районної ради), тричі обирається народним депутатом України (ІІ – IV скликань), стає найуспішнішим Міністром освіти і науки України за роки незалежності. При цьому захищає наукові дисертації і стає доктором педагогічних наук, професором, Почесним академіком Російської академії освіти.

На сьогоднішній день у ліцеї навчається біля 200 учнів. Це майбутні трактористи, водії, слюсарі, бухгалтери, плодоовочівники, які продовжать славетну історію орденоносців – випускників минулих років. Адміністрація закладу з метою забезпечення учнів ступеневою освітою співпрацює з Новокаховським та Коробківським агроколеджами, Херсонським і Мелітопольським вишами.

Окрасою ліцею є плодовитий сад на 150 дерев. Створена дослідна ділянка – лабораторія під відкритим небом для вирощування кущів ожини, малини та городніх культур, яка зрошується «крапелькою». А для змістовного дозвілля у гуртожитку затишний бар, просторий спортзал та футбольне поле.

Після проведення ремонтів, поліпшення інтер'єрів та обладнання новою апаратурою активізувалась робота колективів художньої самодіяльності, а саме сімейного співочого колективу Корнієнків «Калинонька», вокального чоловічого ансамблю, вокального жіночого ансамблю, дитячого вокального ансамблю «Перлина», солістів будинку культури О. Лялевич, В. Демяник, Н. Меденко, В. Меденко.

На території громади активно працюють три бібліотеки (завідуючі І.В. Черниш, З.Т. Маркова і Ю.С. Коромислова), які постійно поповнюються новою літературою та періодичними виданнями. Злагоджено працюють дитячі садки в с. Червоний Перекоп – «Орлятко», завідуюча З.М. Дудар, в селі Зелена Рубанівка – «Колобок», завідуюча Т.П. Скороход, в селі Петропавлівка – «Малятко», завідуюча Н.І. Вергун.

Вихованням дітей займаються чотири початкові та одна загальноосвітня школа. Довгий час працював завідуючим Подівської початкової школи Козлов Анатолій Іванович. Після нього школу очолювали Оверко Катерина Пилипівна і Алексєєнко Валентина Федорівна. Сьогодні нею завідує Черкаліна Валентина Василівна. Також в школі працюють Ольга Іванівна Олініченко та Ольга Аркадіївна Швець, яка раніше очолювала Петропавлівську початкову школу. У 1990 році відкрилась Калинівська початкова школа (завідуюча Надія Миколаївна Петренко). Потім школу очолювали Любов Йосипівна Богдановська та Леся Станіславівна Жеребок. В школі працюють віддані вчителі В.П. Учуватова і Н.М. Чуйко.

У 1946 році очолював Червоноперекопську школу директор Тимофієнко. Серед вчителів працювали ті, хто визволяв Батьківщину: Баранов Гаврило Гаврилович, Пожаров Володимир Григорович та Покращенко Василь Нестерович.

В 1962 році на чолі Червоноперекопської школи став вчитель історії Кукобко Михайло Денисович, він працював до 1971 року і був відзначений званням «Відмінник освіти України». З 1972 і по 1982 роки школу очолювала Лященко Лідія Дмитрівна, яка нагороджена медаллю Макаренка. Їх наступниками були: Хруслова Віра Михайлівна, Василенко Анна Михайлівна, Грохольський Федір Миколайович, Дудченко Микола Іванович, Алісова Валентина Миколаївна, Кушнарьова Олександра Михайлівна, Чалий Сергій Анатолійович, Костенко Ірина Іванівна. Нині Червоноперекопську ЗОШ очолює Воробйов Павло Іванович.

Більше сорока років віддали роботі з дітьми вчителі школи: Т.С. Мозгова, О.М. Кудря, А.Ю. Міщенко, Н.В. Бондаренко, М.М. Моргун, В.М. Ніценко, Н.П. Пшик, А.І. Кістріна, Є.І. Баранова, В.О. Калінчева, А.Г. Лемякіна, Г.П. Леоненко, Н.І. Домарецька, Н.Я Горішня, О.Г. Шабодаш, Л.М. Федотова, Л.І. Бутенко, К.Г. Хруслова, В.Д. Хруслов, К.С. Вирвихвіст.

Більше тридцяти років навчають дітей: Т.М. Машан, Н.М. Кірюхіна, Н.В. Лободіна,А.А. Лященко, Г.В. Жиленко.

Прийшло нове покоління вчителів: Т.А. Чала, В.М. Черевко, О.О. Буряк, Н.В. Буряк, В.Д. Меденко, А.С. Кузовов, С.Л. Крупіца, Н.П. Желізко, І.А. Кузовов, Л.В. Остапенко.

На території громади працює Червоноперекопська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, яка до минулого року мала статус дільничної лікарні, яка була відкрита ще в 30 роках двадцятого століття. В післявоєнні роки лікарню очолював лікар Д.Г. Волинський.

У 1950 році до лікарні прибули молоді лікарі - хірург К.П. Мельник та терапевт Є.І. Мельник. Було відкрито операційний блок, де проводились хірургічні операції. З 1948 по 1975 роки в лікарні було відкрите родове відділення. Акушерками працювали Л.О. Дзюбан, Н.К. Швець, Л.К. Метьолкіна.

В 1964 році лікарню очолив лікар Іван Костянтинович Карвацький, який працював до 1973 року.

У 1971 році до Червоноперекопської лікарні були направлені педіатр С.П. Ващенко і терапевт І.П. Ващенко, який з 1974 року – стає головним лікарем.

Ващенко Іван Петрович народився у 1942 році на Чернігівщині. Після закінчення десятирічки поступив до Київського медичного училища, а у 1962 році призваний військовим фельдшером на Чорноморський флот. Під час Карибської кризи приймав участь в бойових діях на Кубі. Після демобілізації стає студентом Кримського медінституту і на ІІ курсі зустрічає майбутню дружину Світлану на педіатричному факультеті. Обоє були комсоргами курсів. Місцем роботи обрали батьківщину Світлани Петрівни – Червоний Перекоп. Майже 40 років поспіль Іван Петрович очолював лікарню. На той час дільнична лікарня обслуговувала 16 населених пунктів. А з відкриттям Тавричанської дільниці залишилось 10 сіл. Прекрасний спеціаліст, шановна, сердечна людина – І.П. Ващенко залишається в добрій пам'яті селян.

В 1972 році в лікарню приїздить молодий лікар стоматолог В.Ф. Малафай. В стоматологічному кабінеті працювали зубні лікарі О.К. Луханіна і С.С. Проценко, а зараз працює В.Л. Лещик. Більш 30 років працювала в дільничній лікарні терапевт Панкєєва Анна Луківна, яка була удостоєна звання «Відмінник охорони здоров'я».

Рішенням Херсонського обласного відділу охорони здоров'я від 15 червня 1976 року Червоноперекопській дільничній лікарні було присвоенно звання «Краща дільнична лікарня».

Багато років працювали в лікарні медичні сестри Л.М. Лопушанська, Л.В. Петренко, М.М. Москалик. А нині працюють Т.І. Белокур, Т.Г. Коромислова, Н.А. Потеха, Т.В. Бондаренко.

Останні роки для місцевої амбулаторії за рахунок бюджету сільської ради придбано стоматологічне та інше медичне обладнання, відновлена сантехніка. Приватний підприємець В.В. Павленко за власний кошт придбав кардіограф.

В селах Калинівка, Подівка, Петропавлівка працюють фельдшерсько-акушерські пункти, які оснащенні всім необхідним для надання первинної медичної допомоги.

Водозабезпеченням населених пунктів громади займається Червоноперекопське сільське комунальне підприємство, колектив з 7 працівників на чолі з директором К.І. Войтковським.

Територія сільської ради складає 17247,8 гектара, ріллі – 13450 га, пасовища – 2523,8 га, зрошення – 4265 га, розпайованих земель – 10368 га.

Найбільшими орендарями та користувачами цих земель є ТОВ «С Клаус» (О.В. Сєрков), Каховський професійний аграрний ліцей (С.В. Ходос), Ново-Каховський коледж (Г.І. Іванов), ПСП «Діамант» (С.М. Дроздік), ПП Міхалевич (Ю.І. Міхалевич), ПП Жуков (В.П. Жуков), ПП «Ніка» (М.М. Кузьменко), ТОВ «Агростар» (Є.В. Лохматов), ФГ «Халімон» (В.Є. Халімон), ФГ «Зодіак» (О.Є. Халімон), ФГ «Мік» (М.А. Сергейчук), ФГ «Велес МЛС» (М.С. Лобунько, «Морозово» та ФГ «Барановський» (А.І. Барановський), ФГ «Херсонес» (В.С. Ходос), ФГ «Руно» (А.В. Шебуняєв), ФГ «Ольхон - ОЛЛ» (В.П. Вакулич), ТОВ «Стар Південь Енерго» (Генеральний директор В.В. Кошель). 228 одноосібників обробляють 1587 га землі самостійно.

Пишаються жителі громади земляками, які з честю виконали свій обов'язок воїнів-інтернаціоналістів. Серед них І.А. Білий, О.М. Бородін, І.П. Ващенко, В.М. Кацюк, В.Г. Коваль, Ю.Г. Коваль, І.А. Малахов, В.А. Хотлубей, А.А. Шиков та М.Ф. Юрченко. Особливу шану селяни віддають О.І. Дишловенку та А.А. Желізку.

Олександр Дишловенко народився 23.08.1962 року в селі Ладиженка Уманського району Черкаської області, де уперше пішов в школу. По приїзду в село Подовка продовжив навчання в Червоноперекопській середній школі, а після закінчення 8 класів навчався в СПТУ-25 і пішов працювати трактористом в радгосп «Червоний Перекоп». Після призову до лав Радянської Армії був направлений в Афганістан, де геройські загинув 18 вересня 1981 року. Олександр Іванович Дишловенко був посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. Йому встановлені пам'ятник в Подівці та меморіальні дошки на фасадах закладів де навчався.

Анатолій Анатолійович Желізко, який народився у квітні 1967 року, і також навчався в Червоноперекопській школі і СПТУ-25. Вивчив трактор, комбайн, успішно працював комісаром загону «Ювілейний-85» на уборці зернових, а в листопаді 1985 року пішов на військову службу. В квітні 1986 року в Ашхабадському училищі став мінером-сапером і був направлений в Демократичну Республіку Афганістан. Більш 60-ти десантів, підірвані машини з наркотиками, зброєю і боєприпасами. А в окремому випадку він виніс з поля бою трьох товаришів і в тому числі командира. Анатолій Анатолійович нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю «За відвагу».

Ветеранів Червоноперекопської територіальної громади об'єднують п'ять первинних організацій, на чолі яких стоять найбільш ініціативні та поважні люди. В Петропавлівці Анатолій Миколайович Баранов, в Зеленій Рубанівці – Станіслав Романович Ольшевський, в Подівці – Микола Васильович Сичевський, в Калинівці – Юрій Андрійович Ісаченко. А об'єднує біля 740 ветеранів цих сіл та Червоного Перекопу шановний Віктор Іванович Бутенко. Вже тринадцять років він відповідає за роботу ветеранської організації села Червоний Перекопом та всієї громади. В цьому році йому сповнилось 83 роки. Дитя війни – він пройшов нелегкий шлях життя. Був причіплювачем-трактористом-водієм у сільському господарстві, служив у Радянській Армії, за комсомольською путівкою будував Каховську гідроелектростанцію та зводив домни на Донеччині, але найбільше часу – чверть віку трудився головою робкоопу радгоспу «Червоний Перекоп». Сьогодні мета ветеранів громади – це не тільки об'єднання і вирішення спільних питань, але передача досвіду та історії громади молодому поколінню.


Галина Лобунько, Володимир Любак,

Ірина Черниш.

Використовувались матеріали статті

«Червоний Перекоп» із «Історії міст і сіл

Української РСР.

Херсонська область.»

І.В. Бугаєвич, М.Д. Кукобко.

Друк