header

Розолюксембурзька територіальна громада

За 38 км від міста Каховка та за 15 км від залізничної станції Братолюбівка на лінії Херсон-Запоріжжя розташована Федорівка – центральне селище Розо-Люксембурзької сільської територіальної громади. До складу Розо-Люксембурзької сільської ради крім Федорівки входять також селища Слиненка та Сокирки.

За часів правління імператриці Катерини ІІ почалася широка колонізація Причорномор'я вихідцями з германських держав. Спеціальними царськими маніфестами та урядовим «Планом о раздаче в Новороссийской губернии казённых земель к их заселению», затвердженому у 1764 році, колоністам надавався комплекс правових, політичних та економічних привілеїв. Найважливими з них були: право на самоврядування свобода совісті, звільнення від військової повинності, послаблення в податках, надання у спадкування земельних ділянок до 60 десятин на господарство, а поміщикам до 12 000 десятин, і т.д.. Перший пункт маніфесту від 1762 року красномовно проголошував: «Всем иностранцам дозволяем в империю Нашу въезжать и селиться, где только пожелаете, во всех Наших губерниях».

Німці – колоністи зіткнулися на Півдні України з великими труднощами. Незвичний клімат, нестача води, неродючі землі. Але працездатність, витривалість та німецька методичність перетворили бідуючі господарства в добре розвинені та технічно обладнані. Високою була смертність серед новонароджених і серед дорослих німців. Деяким колоністам звільнення від податків було відстрочено до 30 років.

Але земель в Причорномор'ї, гідних до обробки, було небагато. З 1804 року запрошувались на поселення тільки заможні хазяї, а з 1810 року по розпорядженню уряду, була припинена видача грошової допомоги. У 1819 році була скасована місія по переселенню іноземців, а у 1871 році німці-колоністи були прирівняні в загальних та державних повинностях до корінного населення. На той час поселення німців були однією із найжиттєздатніших груп населення Північного Причорномор'я.

У другій половині ХІХ сторіччя створюється німецька колонія в населеному пункті, який отримує назву Федорівка. Загальна назва Шліпанка, яка у кінці XVIII на початку XIX сторіччя поширювалась серед жителів населених пунктів, розташованих в межах сучасних Розолюксембурзької та Волинської сільських територіальних громад, пішла від прізвища колишнього Екатеринославського губернатора В.К. Шліппе.

Володимир Карлович Шліппе (при народженні – Рудольф Август Вольдемар фон Шліппе) 22.04.1834-24.11.1923 – видатний російський державний діяч, камергер, дійсний таємний радник. У 1854 році закінчив юридичний факультет Імператорського Московського університету. З 1954 по 1889 роки мировий суддя по Верейському повіту Московської губернії. У 1864 році, після введення інституту місцевого самоврядування, обраний гласним земських зборів Верейського повітового та Московського губернського. З 1889 по 1890 роки – Симбірський віце-губернатор. З січня 1890 по грудень 1893 року – Екатеринославський губернатор. З 1893 по травень 1905 року – Тульський губернатор, а потім до 1917 року – член Державної ради Російської імперії (лише один з двох колишніх губернаторів). Нагороджений багатьма орденами та медалями, Почесний громадянин Екатеринослава (сучасне м. Дніпропетровськ). Його батько – Карл Август Іванович Шліппе (1800-1869) відомий хімік Імператорського Московського товариства сільських господарств, який у 1942 році вперше в Росії став виробляти сірчану кислоту із місцевих колчеданів, забезпечив російську армію власним порохом. Мати – Йоганна Агнесса Федорівна Андре (1808-1873) – дочка Дрезденського королівського фінанси-секретаря.

В.К. Шліппе у період правління Екатеринославською губернією залишив багато добрих справ по влаштуванню Півдня України. Він організував активну боротьбу з посухами, створив «Товариство залісення степів» та «Товариство захисту від ярів». Організував та поширив створення захисних лісосмуг в степах Півдня України, розташованих перпендикулярно до направлення панівного вітру.

Активно поширював розвиток садівництва та лісогосподарства. Організував у кількох постраждалих волостях Маріупольського повіту пересіви зернових після вітряних буревіїв. У період голодного 1891 року організував запаси хліба для голодуючих Поволж'я. Відстоював державну монополію на зовнішню торгівлю хлібом. Активно поширював створення народних шкіл. Тільки у Екатеринославі організував зібрання коштів та відкрив 8 народних шкіл, реальне училище та нічліжний будинок.

У грудні 1903 року поселяни – власники села Федорівка Каховської волості Дніпровського повіту (Томе, Каспер, Вагнер і інші) звернулись до губернатора Таврійської губернії про дозвіл на відправлення богослужінь у новозбудованій будівлі церковно-приходського училища у зв'язку з відсутністю в «деревне» приміщення лютеранської церкви.

На 07 березня 1923 року в селі Федорівка–перша – мешкало 453 жителя. Село Федорівка-1 при створені Кахівського району стало центром Федорівської сільської ради, до складу якої також ввійшли населені пункти Федорівка-2 (169 селян) та Посьолок (490 мешканців). Останні населенні пункти об'єднали численні навколишні хутори, в яких мешкали переважно українці та росіяни.

На виконання «декрета Всеукраїнського Центрального исполнительного комитета (ВУЦИК) и Совета Народних Комиссаров (СНК) УССР «О равноправии языков и о мерах содействия развитию украинского языка» від 01.08.1923 року та «постановления СНК УССР «Про выделение национальных районов и советов» від 29.08.1924 року «Центральной административно - территориальной комиссией и Херсонским окружным исполкомом» від 27.10.1925 року був затверджений список національних сільських рад Херсонського округу. З 11 німецьких сільських рад дві входили до складу Кахівського району. Це Першофедорівська (453 громадянина) та Оснівська сільради. В населених пунктах другої (Основа, Ключева, Лугове, Ново-Основа, Нови Судаки) мешкало 605 громадян за пере важністю – німці, швейцарці, французи.

На початок 1928 року в висілках 1-ша Федорівка налічувалось 99 господарств, в тому числі 4 – неселянського типу. Кількість населення: 268 чоловіків, 278 жінок, разом – 541.

Друк