header

Костогризівська територіальна громада

Село Наталівка засноване у 1838 році на честь власниці земель Наталії Павлівни Строганової (1796 – 1872). Вона була єдиною спадкоємницею великих статків графа Павла Олександровича Строганова (07.06.1772 – 10.06.1817) та матері С.В. Голіциної. П.О. Строганов значний російський військовий (генерал-лейтенант) та державний діяч (дійсний таємний радник, сенатор, товариш Міністра внутрішніх справ). Він воював з 1805 по 1814 роки з французькими і турецькими військами (учасник битв під Аустерліцем, Бородіно, Тарутіним, Мало-Ярославцем, Красним, Лейпцігом, фортецею Штад навколо Гамбургу, Краоном та ін.), якобінець, прихильник ліберальних реформ, член Негласного комітету при імператорі Олександрі І-му, нагороджений багатьма орденами та «золотою шпагою за хоробрість».

Наталія Олександрівна у 1818 році одружилась з чотириюрідним братом, бароном Сергієм Григоровичем Строгановим, до якого перейшов графський титул. С.Г. Строганов (08.11.1794 – 28.03.1882) видатний російський державний та військовий діяч, археолог, меценат, колекціонер. Він був старшим сином Григорія Олександровича Строганова видатного російського дипломата, члена Державної Ради, почесного члена Академії наук та княжни Г.С. Трубецької.

Сергій Григорович Строганов – генерал від кавалерії, учасник Вітчизняної війни 1812 року, закордонних походів російської армії 1813 – 1814 років, взяття Парижу, боїв під Шуменом і Варною, тимчасовий військовий губернатор Риги Минську та Москви, флігель-ад'ютант імператора Миколи І-го, головний вихователь чотирьох цесаревичів (в тому числі імператора Олександра ІІІ-го), член Державної Ради, нагороджений багатьма орденами, занесений в славну історію Таврії та Криму. Він заснував в 1825 році першу в Росії безоплатну, відкриту для всіх талановитих дітей малювальну школу (на цей час Строгановське училище). Більш 37 років очолював Московське товариство історії та старожитностей російських і заснував Імператорську Археологічну комісію. Щорічно за його кошт на південь Росії споряджались наукові археологічні експедиції. Як наслідок розкопів в Криму та Таврії – Керченські скарби і «скіфські золоті прикраси», які зберігаються у Ермітажі.

За наказом Строганових першими поселенцями Наталівки стали селяни із Гадяцького повіту Полтавської губернії. Вони побудували декілька десятків будинків із саману, вкритих соломою. Серед засновників села відомі такі родини: Осінні, Сухомлини, Шарко, Бондаренко, Шевченко, Панаско, Ничипоренко, Лукашові, Петраші, Чуприни, Куцеволи.

У хаті Харитона Осіннього створили першу школу. Він же навчав учнів читати та писати. В школу ходили дорослі і діти, вчилися разом, в одному приміщенні. Постійного складу учнів не було. У січні 1894 року була відкрита земська школа грамотності. Першим вчителем був священник Андрій Єгоров, а першими учнями стали 30 хлопчиків і 5 дівчаток.

Поступово Наталівка розбудовувалась. В центрі населеного пункта відкрився ринок (базар), на який з'їзджалися селяни з сусідніх сіл, навіть з Нової Маячки. Постійно працювали два магазини (більший – Смоляренкова, менший - Яковлєва) та приватна цегельня Короткова, виходця з Могильовської губернії. Справжньою окрасою Наталівки стала велика і гарна церква, золоті купола якої було видно за багато верст. Будували її у 1913-1918 роках. В цей період Наталівка отримала статус села. Село умовно ділилося на дві частини: Воскресінка, де жили заможні селяни, та Сивоклей – тут мешкали бідні. Межа проходила по сучасній вулиці Молодіжній. Є дві версії щодо дивної назви Сивоклей. За першою – це татарське дівоче ім'я, за другою – це під з площею 200 гектарів з сивими глеюватими грунтами (глей – клей - Сивоклей), які не пропускають воду. Після сніжних зим на поду стояли справжні озера. Кожну весну – на Нікольський ярмарок сільські бідняки йшли у містечко Каховку щоб найнятися на роботу. За спогадами старожилів навколо Наталівки розташовувались хутора Бабаєва, Глазковського, Надєєвих, Прудських, Алеєвих, Чебикіних, Юхненків, Кастринових, Плюхових.

Після Жовтневої революції в селі був створений ревком на чолі з Грибковим. Під час громадянської війни у бою під Наталівкою загинув червоний командир Адольф Юшкевич. На його похороні був присутній Василь Костянтинович Блюхер (на той час начальник 51-ї стрілецької дівізії).

Костогризове засноване у 1900 році переселенцями з села Костогризове Олешківської волості (на цей час Цюрупинського району) Дніпровського повіту. Першими поселенцями були Михайло Данилович Філенко, Яків Арсенович Філенко, Бондар, Бурдюг. Михайло Данилович Філенко, нащадок запорізьких козаків, бондар народився у 1874 році та помер і похований на місцевому цвинтарі у 1967 році. Прізвище Філенків за легендою йде від часів козацтва. Перші з пращурів найкраще за других козаків бачили в ночі (з російськомовного – как филины), тому їх частіше ставили у дозор.

Поселення розташовувалось на землях Наталії Павлівни Строганової. Перша офіційна назва поселення – Строганівка. Столипінська реформа сприяла поступовому викупу селян бувших строганівських земель, але офіційна назва поселення неутрималась. В пам'ять про батьківщину селяни його назвали Ново-Костогризівка і за цією назвою воно вже офіційно згадується з 1911 року.

Поступово селяни викупали землю по 120 рублів за десятину. Багато незаможних селян наймались на роботу до місцевих багатіїв Злобіна і Лахматова, які мешкали в особистих хуторах. Плата була поденна – 30-40 копійок за 1 відпрацьований день.

В звичайній сільській хаті Ново-Костогризівки була відкрита школа. У 1911 році на сходці громади за пропозицією Максима Козаченка було прийняте рішення про будівництво сільської школи. Селянин А.Ф. Філенко організував збір грошей на будівництво. Було зібрано 2,5 тисячі карбованців пожертвувань. Більшою частиною цієї суми були особисті пожертвування А.Ф.Філенко. Ціною величезних зусиль і самовідданої праці школу збудували у 1914 році. Першою вчителькою була Марія Андріївна (прізвище не відомо). На цей час в будівлі колишньої сільської школи розташована бібліотека.

Село Богданівка засноване у 1907 році. На час створення Кахівського району в поселенні Богданівка мешкало 98 жителів, переважна національність населення – українці. В поселенні було 2 вітряка, а його відстань від сільради складала 6 кілометрів. Поселення, як хутір, було засноване чабанами восьмої економії графа Мордвинова. У цій місцевості випасалась отара овець. Зі спогадів одного з перших поселенців, чабана Семена Омельянова, спочатку хутір налічував одну вбогу хатину з вогкими кутами та маленькими віконцями, в якій жила його сім'я, декілька низеньких вівчарників та колодязь. Потім з'явилась друга хатина та другий колодязь і загалом на хуторі мешкало п'ять сімей. Найближчими сусідніми населеними пунктами були хутір Іванівка та хутір без офіційної назви, де розміщувались п'ять хатин і ферми, який потім селяни назвали Лісок.

В Херсонському обласному архіві залишились відомості Наталівської сільради, які складені на передодні утворення Кахівського району про село Наталівку і підписані 04 березня 1923 року головою сільради Кирилом Сергійовичем Чуприною та секретарем Тур... (далі не розбірливо) на запит Каховського райвиконкому від 27.02.1923 року № 5: «Село Натальевка находится на расстоянии: до Каховки – 30 вёрст; до ближайших сельсоветов: до Ново-Костогрызовки – 3 вёрсты, Любимо-Павловки – 5 вёрст, Любимо-Марьевки – 10 вёрст, Ново-Дудчино – 7 вёрст.

Проживает: мужчин – 278, женщин – 310, всего – 588, из них детей до 18 лет – 310.

В селе 115 дворов. За исключением 7 семейств, говорящих на великорусском, жители говорят на украинском языке. Всего удобной земли – 1643 десятины, в числе которых 15 десятин опытного поля и 3 десятины школьного участка. Неудобной – 213 десятин.

В селе есть ветряная мельница, конная маслобойка и паровая мельница. Маслобойка и ветряная мельница не работают ввиду незаключения договора. Население занимается хлебопашеством, работает одна кооперативная лавка. Школа не функционирует больше 2-х месяцев ввиду самовольного оставления таковой учительницей живущей в настоящее время в Каховке.

Ближайшая больница и почтово-телеграфная контора в Чаплынке, в 20 верстах. Членов КНС – 48. Артелей и коммун – нет. Есть пункт проката сельхозорудий, ветфельдшерский пункт, потребительское общество, распространяющее свою деятельность на Натальевку, пос. Ново-Костогрызовку с хуторами Бельбек и пос. Семёновку, и волуполномоченный ЗАГС».

Подібна відомість залишилась і по Ново-Костогризівській сільській раді, підписана 03 березня 1923 року головою сільради І. Березенко та секретарем М. Нопо... (далі не розбірливо): «В Каховський райволисполком

... 1. О подворно-денежном и общегражданском налогах;

а) подворно-денежного налога причиталось к уплате 1366 р. 53 к. (обр. 1923 г.) взыскано и внесено в Чаплын. волисполком под квит. за № 64 и № 77 полностью к первому января с/г.

б) Общеграждан. налога причиталось к уплате 431 р. 50 к., взыскано и внесено в кассу Чаплын. волисполкома под квит. за № 65 и 77 полностю к первому января с/г.

2) Гр-не нуждающиеся в получении в ссуду посевматериала ярового весною 1923 года: ячменя – 192 пуда, проса – 18 пудов, кукурузы – 42 пуда и льна – 8 пудов / список № 135 утвержд. Чаплын. волисполкомом.

3) Гр-не подлежащие денежному обложению ...трудналогом в числе 168 и КНС – 13 ... гужналогом 72 лошади и 36 волов рабочих свыше 3-х летнего возраста (общий список за № 134 представлен в Чаплын. волисполком).

4) Сведения о сельсовете: а) находится в центре посёлка;б) расстояние до Каховского райволисполкома – 30 вёрст, ближайшие сельсоветы – Натальевский (3 версты) и Семёновский (2,5 версты); в) ... мужчин – 179, детей до 18 лет - 448. Всего 818 едаков; г) дворов 136; д) население говорит на смешанном украино-русском языке; е) ... земли отведено землемером 2154,5 десятин. Из них: по едацкой норме 2025 десят., для показательного поля 18 дес., для школы 3 десят., под кладбищем 1 десят., на общественные надобности 1 дес. (усадьба)...неудобной лощины и дороги 22 десят. и общ. – госуд. фонда 82 десят. ж) имеются: ... 3 ветряных мельницы и 1 маслобойка кустарного производства, школа – до 40 учеников, ссыпной продналоговый пункт; з) членов комитета неимущих селян – 27, в том числе 13 – домохозяев, всего едаков – 62; и) имеются артели: - «Пролетарий» (17 взрослых); - «Труженица» (15 взрослых, 6 малолетних; итого едаков – 21)...»

В одному з архівних джерел є уточнення, що до складу Наталівської сільради на 05 березня 1923 року входили поселення Ново-Костогризівка і Чорна долина, Семенови хутори, частина Білоцерківських хуторів та сарай колишньої 8-ї економії графа Мордвинова.

А вже станом на 10 квітня 1923 року, після створення Кахівського району кількість населення Наталівської сільради складає 2 677 жителів, в тому числі жінок – 1 364, дітей до 18 років – 1 414. Кількість: дворів – 466; земель – 15640,75 десятин; вітряних млинів – 7 (5 – не працюють); маслозаводів 2 (1 не працює); шкіл – 3; артілі – 2 (47 членів) членів КНС – 60; населення, яке розмовляє переважно українською мовою – 70 %, останні 30 % російською. Ця відомість підписана головою сільради Гри... (далі не розбірливо) та секретарем М. Нопо... (далі нерозбірливо).

На кінець 1927 року до складу Наталівської сільської ради входить одинадцять населених пунктів, в яких розташовано 686 господарств, в тому числі 15 неселянських, з населенням – 3683 жителя (1852 жінки). Серед них: село Наталівка (120 господарств, 658 селян); висілки Богданівка (33/173), Ново-Костогризове (100/561), Семенівка (53/309), Чорноморський (101/544), Чорна Долина (37/206), Червоно-Федорівка (18/97), Тарасо-Шевченковський (Бельбек) (24/177) і Петро-Павлівка (19/82); хутори Паніотівські (93/525) та Червоно-Долинські (82/411). При цьому помітимо, що на той час, це друга Петро-Павлівка в складі Кахівського району, а Паніотівські хутори раніше мали назву Понятівка. Неселянські господарства розміщені: в Наталівці – 3, Ново-Костогризові – 4, Бельбекі – 2, Чорній Долині – 1, Чорноморському – 2, Чорно-Долинських хуторах – 3.

Згідно доповіді Каховського райземуправління Херсонському окрземуправлінню про стан сільського господарства району від 08.05.1923 в Ново-Костогризівці земельні «поселённые отводы разбиты на клетки и распределены между отдельными домохозяевами... В Богдановке наблюдается анархическое землепользование... В селе Натальевке наблюдаются споры о границах в поселенных отводах».

У звіті Каховського райземуправління про розвиток агрономічної пропаганди, кооперації і колективізації сільського господарства в районі від 17 квітня 1925 відмічено, що «... колхоз-артель «Труженица» села Натальевка (17 членов, 95 десятин землі, 10 голов рогатого скота, 8 голов молочного скота) экономически мощный, но организационно слабый, составленный преимущественно из середняков. Артель получила на закупку семян 200 рублей деньгами».

У 1926 році в Богданівці створений ТСОЗ «Шлях бідноти», його очолив Федір Костянтинович Костенко. У лютому 1929 року зі створенням радгоспу «Червоний Перекоп» (перша назва – Херсонська зернофабрика) Богданівка стає сьомим відділенням цього зернорадгоспу.

У 1927 році в Семенівці також утворено товариство по сільському обробітку землі, яке очолив Олексій Семенович Пуляєв, а в 1929 році у Семенівці організована комуна, яка у 1933 році перетворюється в колгосп ім. Сталіна. Його першим головою обирається Григорій Петрович Янковський. У 1934 році колгосп ім. Сталіна очолює Шовгун.

У 1928 році в Наталівці Данило Сухомлин та його товариши організували колгосп «Червоний незаможник». Колгосп обробляв півтори тисячі га ораної землі. У 1933 році цю артіль очолив Санін.

У висілку Чорноморський на початку 1928 року утворився колгосп «Жовтневий хлібороб». У 1932 році його очолив Лященко. Зі створенням 19.01.1929 року Чорноморівської сільради ця артіль перейшла на деякий час під юрисдикцію цієї ради, а потім знову ввійшла до складу господарств Наталівської сільради. В цей же період були створені артіль «Комбайн» та у Чорно-Долинських хуторах колгосп «Ленінський шлях». У 1930 році головою артілі «Ленінський шлях» працював Шаповал. В селі Чорна Долина утворюється сільська рада «Ленінський шлях».

Колгосп «Трудівниця» («Труженица») по-перше очолював Іван Пилипович Філенко. Артіль спочатку об'єднувала десять середняцьких господарств. До неї почали вливатись інші селянські господарства. На базі «Трудівниці» утворили артіль «Широкий лан», який очолив Михайло Пирогов. В цьому ж році колгосп перейменували в артіль «Червоний степ». За суперечками між колгоспниками керманичі артілі змінювались кожні 2-3 місяці.

У 1930 році почався період розкуркулювання. Пійшло розорення середняцьких господарств. В грудні 1930 року Тихон Бурдюг за рішенням суду отримав 3 роки позбавлення волі з поразкою прав на 5 років та виселенням у далекі місцевості СРСР на 5 років. У другій половині лютого 1931 року виїздна сесія народного суда Каховського району осудила в Наталівці глитаїв Федота Титаря, Федора Ляшенка, Дениса Кислого, Івана Чуприну, Василя Василенка та Родиона Петраша за невиконання плану хлібозаготівель до позбавлення волі від 2 до 4 років у віддалених місцевостях СРСР з поразкою прав та виселенням за межі УРСР на 5 років кожного, а також штрафу на прибуток Республіки і конфіскації майна в 1400 і 2500 карбованців. «В конце ноября 1931 года в Новой Костогрызовке у Ильи Спильного в коморе найдена яма с хлебом. Бригадир молотарки артели «Жовтневий хлібороб» Натальевского сельсовета Шатохин поджог 2 мажары хлеба, чтобы не убирать его...». На початку березня 1932 року на виселку Костогризівка Наталівської сільради знайшли в Емельянова С. яму з хлібом.

Були розкуркулені середняцькі господарства Святохи, Козаченка та інших. В цей період на базі колгоспу «Червоний степ» створюється колгосп ім. Балицького. Головою його стає Микола Ілліч Бурдюг.

У 1932 році головою Наталівської сільради працював Іван Михайлович Березенко, а головою комітету незаможних селян М.Є. Пирогов. В цьому ж році в Наталівці померло 16 чоловік, але смерті від голоду не було. Старожили всіх сіл громади в цей період не пригадують випадків масового голодування.

В доповідній записці заступника завідувача сільгоспвідділом ЦК КПУ Сидерського від 07.07.1934 року відчутні наслідки минулого голодомору: «по колхозу им. Сталина обмолочено 30 га озимой пшеницы, намолочено 180 центнеров или 6 центнеров на гектар. Колосков в районе не собирают. Лущевку проводять не по чистому полю». За свідченнями очевидців у 1934 році в Наталівці була зруйнована церква, а релігійні обряди священик проводив у своїй хаті. Але поступово справи починають покращуватися.

В колгоспі ім. Балицького використовувалось біля 3000 га ораної землі. Артіль одержала від держави трактори «Форзони» і ХТЗ, а першим по колгоспній землі повів трактор Мелентій Аврамович Сугак, колишній солдат Семенівського полку. Середня врожайність зернових з гектара піднялась до 30 центнерів. Відкрили ферму на 80 корів. Середній надій від корови становив 10-12 літрів на день. За відпрацьований трудодень колгоспники стали одержувати по 3-4 кг хліба. Колгосп міцнів. Особлива заслуга в поступовому піднятті господарства залежала і від організаційних здібностей його керманича. Микола Ілліч був невтомний в праці. Невгамовно працював сам і наполягав на цьому від інших колгоспників. Щорічно найкращі добре заохочувались. Колгосп одержав у 1936 роців Москві на ВДНГ автомобіль-полуторку. М.І. Бурдюг був нагороджений медаллю та премійований велосипедом, а раніше отримав, як премії патефон та костюм. У 1937 році за доносом М.І. Бурдюг і шість його товаришів, чесних членів правління колгоспу – Єфрем Горбач, Пляс, Олексій Горбач, Маршал, Святоха, (прізвище шостого селяни не згадують) були заарештовані та розстріляні як прихильники правотроцькістського уклону і лише посмертно реабілітовані. Головою артілі стає Григорій Михайлович Філенко.

У тридцяті роки минулого сторіччя в районі поширилось вирощування та збір бавовни. Ще у січні 1931 року на Червону дошку району, як кращого борця за бавовну, занесено Бондаренка з колгоспу «Червоний незаможник». За успіхи у 1938 році малою срібною медаллю ВСВВ від 7 березня 1940 року нагороджені: Ганна Єфимівна Марченко – збиральниця бавовни колгоспу «Жовтневий хлібороб», яка зібрала 42,13 цнт. бавовни-сирцю та Агафія Іванівна Філенко – бригадир-збиральниця бавовни колгоспу ім. Леніна Наталівської сільради, яка зібрала 43,39 цнт. бавовни-сирцю.

Не відставали і тваринники. Згідно запису з книги Пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року по Миколаївській області: «Молочно-товарная ферма колхоза имени Сталина в среднем за 2 года получила удой молока 2230 литров на фуражную корову метисов красной немецкой породы при поголовье в 1937-1938 гг. – 55 коров».

У 1941 році розпочалася Велика Вітчизняна війна. Почалась евакуація господарств. Тракторну бригаду колгоспу ім. Балицького відправляв на схід Дмитро Іванович Філенко, молочно-товарну ферму Свирид Ферапонтович Маршал. Але вони були перехоплені німецько-фашистськими військами. 22 серпня 1941 року до Наталівки перемістився центр Каховського району. Тут розташувались райком Компартії України, райвиконком, райвійськкомат, райвідділ НКВС, редакція районної газети «Колгоспник Кахівщини». Газета продовжувала виходити. Коли село у вересні захопили німці, вони примусили селян на них працювати. Жителів навколишніх сіл зганяли на будівництво на поду аеродрому, укріплень, споруд для маскування ворожих літаків. Всюди була пильна охорона. В селах з'явились поліцаї. Все було поділено на десятки.

У 1943 році в Ново-Костогризівку зайшли мирно настроєні чехословацькі війська, які потім перейшли на сторону радянських військ. А 2 листопада 1943 року жителі громади радо зустрічали своїх визволителів. В Ново-Костогризівці в школі був відкритий шпиталь для червоноармійців. При визволенні сіл від фашистів загинули 10 червоноармійців, в тому числі четверо з них (Г.Г. Зубарєв, В.Т. Васильєв, В.О. Андронов, Ф.Г. Назаренко) льотчики 45 змішаної авіадивізії – літак яких був збитий у повітряному бою над Наталівкою.

На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом біля 300 жителів Наталівки, Ново-Костогризівки, Богданівки та Іванівки. 152 з них загинули. Найбільші втрати понесли родини Бурдюгів, Осінніх, Спільних, Срібних, Філенків, Сухомлинів. Серед багатьох селян, які захистили Батьківщину від фашизму, особливо відзначилися: Олексій Андрійович Чуприна – кавалер орденів слави III і II ступенів, Василь Іванович Срібний – кавалер двох орденів Червоної Зірки та Іван Дмитрович Бондарь, нагороджений орденом «Червоного Прапора».

Війна залишила багато лиха для селян. В Богданівці фашисти вбили 4-ьох річну дочку Кузьми Гавриловича Кучеренка, 12 чоловік відправили на примусові роботи в Німеччину. Було зруйновано 5 хат, спустошено 700 га посівних площ.

Вкрай розореним залишився колгосп ім. Балицького. Більшість приміщень зруйновано, згорів млин, тракторного парку не стало. Зі 100 чоловік, що пішли на фронт, повернулись лише 32.

Не найкращі були справи і в колгоспі ім. Калініна, який раніше мав назву «Червоний незаможник».

У післявоєнний період продовжилось випробування героїзму селян. Орали коровами, кіньми. Жнива тягнулась по 2 місяці і більше. Хліб збирали до снігу.

У 1971 році за досягнуті успіхи в виконанні п'ятирічного плану, пташницю відділення № 4 радгоспу «Каховський» Ольгу Тихонівну Єрохіну нагороджено орденом Леніна та Золотою зіркою Героя Соціалістичної Праці.

Народилася Ольга Тихонівна 28 березня 1914 року в селі Нова Маячка в сім'ї селянина-бідняка. Сім'я складалася із 17 чоловік. З ранніх років вона почала працювати нянею у найбільш заможних сім'ях. З початку 30 років працює кухарем в Криму. Виходе заміж та у 1934 році переїздить у село Богданівку, де працює на різних роботах. Провела чоловіка на війну та залишилась удовою. У перші повоєні роки О.Т. Єрохіна працювала ланковою в радгоспі «Каховський-1». Вирощувала кукурудзу, просапні та кормові культури. За цей період її труд відмічений багатьма Почесними грамотами. А після об'єднання у 1958 році радгоспів «Каховський-1» та «Каховський-2» в радгосп «Каховський» і відкриття новозбудованої птахофабрики цього господарства в селі Богданівка їй запропонували стати пташницею. І вона надала згоду.

У роботу, як Ольга Тихонівна звикла, встряла з головою. Протягом трьох років забезпечила найвищий показник збереження курчат не лише в колгоспі, а й загалом по району – 96 %. З 1960 року перейшла на товарну птахоферму. Виступила ініціатором крупно групового обслуговування птиці – одна на 5 000 курей. Виняткову увагу приділяла правильному догляду. Успіху досягла завдяки внесенню у корм подрібнених овочів, коренеплодів, мінеральних речовин та вітамінів. За її порадою почали згодовувати птиці пророщене зерно.

О.Т. Єрохіна перевиконала взяті на п'ятирічку зобов'язання отримати 3 000 000 яєць. По факту отримала на 1,5 млн штук більше. В середньому кожна курка дала 182 яйця.

Ольга Тихонівна обиралась депутатом сільської ради. Нагороджена золотою медаллю ВДНГ РСРС. На пенсію вийшла у 1973 році, померла у 1995 році, похована на цвинтарі с. Богданівка.

Агрономом з великої літери вважають жителі Костогризове Михайла Івановича Макаренка. Він народився 17 листопада 1935 року в селі Раденськ Цюрупинського району Херсонської області. В сім'ї було п'ять дітей, батьки працювали в колгоспі. У 1958 році після закінчення агрономічного технікуму в Херсоні прибув за направленням в Семенівську МТС. Починав свій трудовий шлях у колгоспі «14 років Жовтня» в с. Любимо-Павлівка, а через три місяці був призначений головним агрономом.

Потім викладав і був завучем у Червоноперекопському сільському профтехучилищі № 11. Тут у перше в районі зайнявся рисом і вирощував по 60 центнерів зерна з гектара. Трудився агрономом-насінником в радгоспі «Асканійський».

З 1959 року заочно навчався в Херсонському сільгоспінституті, який закінчив з відзнакою. Перед цим став головним агрономом колгоспу «Україна», який на той час очолював агроном за фахом Микола Васильович Шешеня. Господарство обробляло 13 тисяч гектарів землі, п'ять сіл – п'ять бригад. І Михайло Іванович розкривав тут свої багаті фахові здібності агронома.

У 1970 році за свою сумлінну працю він нагороджений медаллю «За трудову доблесть». А у 1971 році нагороджений орденом Леніна.

З 1976 року Михайло Іванович був переведений головним агрономом у колгосп ім. Ворошилова, де 25 років поспіль сумлінно працював на посаді. Неодноразово обирався депутатом сільської ради.

Микола Васильович Кучеренко народився 4 січня 1935 року в селі Дмитрівці Каховського району в сім'ї колгоспників. У 1953 році після закінчення Червоноперекопської середньої школи розпочав свій трудовий шлях в колгоспі «Нове життя». З 1955 по 1957 роки служив в Радянській Армії, потім навчався в Новокаховському технікумі механізації та електрифікації сільського господарства. З 1960 року по 1976 роки Микола Васильович працює головним інженером та заступником голови колгоспу «Нове життя».

У 1976 році на базі третьої і четвертої бригад колгоспу «Україна» був створений колгосп імені К.Є. Ворошилова. Центральна садиба господарства розташувалась в селі Костогризове. 15 січня 1976 року головою новоствореного колгоспу був обраний Микола Васильович Кучеренко, який очолював господарство до 1992 року. На час створення колгоспу в господарстві працювали 8 спеціалістів і 120 колгоспників, було 30 га місцевого зрошення, нараховувалось п'ять тисяч овець і 800 голів великої рогатої худоби. В дитячому садку виховувались 27 дітей.

За період керівництва М.В. Кучеренка в господарстві було побудовано 280 будинків садибного типу, школу на 320 учнівських місць, дитсадок на 160 малят, будинок зв'язку, медичний пункт, адмінбудівлі контори та сільської ради, клуб з бібліотекою, двохповерховий будинок торгівлі і побуту, автогараж, вівце комплекс на 20 тисяч голів та дві ферми на 800 голів ВРХ, лазні в Костогризовому і Наталівці, 4 артсвердловини, 1800 га зрошення, заасфальтовано всі фермерські подвір'я, дороги в селах. Зведено будинок тваринника з сауною, профілакторієм і їдальнею, 2 кормоцехи, вагову на 30 тон, критий зернотік, пекарню, дім будівельника, 2 ангари і майданчики для зберігання техніки, 2 будинки механізатора, зерносклад та склад для будматеріалів. Кількість працівників господарства зросла до 540 чоловік, а дітей в дитсадку до 170.

Стадо ВРХ виросло до 1500 голів, в т.ч. 600 корів. Поголов'я овець зросло до 20 тисяч голів. Настриг вовни становив 4,6 кг з вівці. Щорічно колгосп здавав на м'ясо – 30 тисяч качок та 31 тонну вовни. Щоб не було відходів при забоях тваринницької продукції, на звірофермі тримали 400 норок. Середня врожайність зернових становила 37,6 тнц з гектара. Крім того по кормозаготівлі одержували 115 цнт сіна з гектара, 450 цнт зеленої маси кукурудзи та 10 цнт кукурудзи на зерно.

Микола Васильович Кучеренко в книзі В. Горобця «Славна земля Каховська» називає людей з якими він плідно працював, а господарство набуло успіхів. Серед них: головні агрономи Павло Андрійович Кириченко та Михайло Іванович Макаренко, секретар парткому Олександр Анатолійович Журавльов, головні інженери Валерій Михайлович Джиквас та Володимир Йосипович Стефанюк, головний бухгалтер Людмила Кузьмівна Біла, інженер-будівельник Сергій Григорян, гідротехнік О.І. Осінній, економіст Л.М. Шарко, інженер І.І. Яцко, завгар П.І. Срібний, механік А.І. Срібний, енергетик І.Г. Філенко, механізатори С. Берестень, І Срібний, В. Бурдюг, доярки Л. Бурлака, Н. Година, Р. Шевченко, чабани А. Осінній, Р. Олійник, овочевниці Т. Кардон, А. Сухомлин, Є. Осіння та багато інших.

Микола Васильович Кучеренко за свою сумлінну працю був нагороджений медалями «За трудову відзнаку», «За трудову доблесть», орденами «Знак Пошани» (1977 р.) та Трудового Червоного Прапора (1984 р.). Неодноразово обирався депутатом сільської та районної рад, а в 1992 році він був обраний Костогризівським сільським головою і працював на цій посаді до 2002 року.

Багато трудівників сільського господарства радгоспів «Каховський – 1», «Каховський», «Каховський № 2», колгоспів ім. Леніна, «Україна», ім. Ворошилова та СБК «Світанок» довгорічною сумлінною працею прославили територіальну громаду. Орденом Леніна були нагороджені бригадир тракторної бригади Іван Дмитрович Бондарь, доярка Марія Миколаївна Іляшенко, пташниця, депутат Каховської районної ради депутатів трудящих Параска Дем'янівна Карась, механізатор, а потім начальник мехзагону Василь Іванович Срібний. При цьому Василь Іванович прославлений ветеран Великої Вітчизнянної війни, за героїзм у праці одержав від держави ще три ордени. Він також став кавалером орденів Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора і ордена «Знак Пошани». А Іван Дмитрович Бондарь ще нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Данило Пилипович Срібний – бригадир комплексної бригади колгоспу «Україна», заступник голови колгоспу, а потім голова профкому колгоспу ім. Ворошилова нагороджений орденом Жовтневої революції та орденом Трудового Червоного Прапора.

Механізатор Олександр Іванович Бурдюг, водій Анатолій Лукич Петраш і начальник мехзагону № 2 в с. Наталівка Варвара Іванівна Чуприна стали кавалерами орденів Трудового Червоного Прапора та «Знак пошани». Орден Трудового Червоного Прапора отримали від держави механізатори Іван Іванович Бондарь, Марко Сергійович Булак, Анатолій Максимович Пархоменко, Іван Іванович Срібний, Микола Васильович Срібний, доярка Олександра Єфремівна Горбач та робоча рільничої ланки Євдокія Ігнатіївна Мороз. Орденом «Знак Пошани» були нагороджені механізатори Петро Костянтинович Година і Михайло Дмитрович Прищепов, комбайнер Анатолій Іванович Олійник.

Територія Костогризівської сільської ради складає 10409,7 гектара, в тому числі ріллі – 9036,69 га, зрошення – 3646 га. Отримано 1112 паїв на землю.

Найбільшими орендарями та користувачами цих земель є ПП Агрофірма «ГАВАН» та ТОВ «Агрофірма «ГАВАН» плюс» (Г.М. Мелконян), СБК «Світанок» (Л.К. Бєла), МПСП «Овцевод» (С.Б. Григорян), ФГ «Байдюк» (О.В. Байдюк), ФГ «Агрі Ніта» і ПП «Восток-Агро» (В.Н. Панков), ФГ «Алтанал» (О.В. Червоний), ПП В.П. Марченко, ФГ «Каскад» (В.В. Перемежко), ФГ «Алі-Анна» (О.Ю. Чугунов), ФГ «Надія ТАМ» (Т.А. Тригуб), ФГ «Шанс ТДО» (Д.О. Тригуб), ФГ «Тайфун» (І.В. Костецький), ФГ «Ватра» (С.І. Хмель), фізичні особи А.О. Тригуб, А.М. Срібна і Т.П. Костецька та Каховське міжрайонне управління водного господарства (О.Г. Бруштеля).

Після громадянської війни в Наталівці була відкрита початкова школа. В ній працювали самовіддані майстри своєї справи – вчителі: Садовський (завідувач), Надія Яківна Чабаненко, Євгенія Мефодіївна Ничипоренко, Надія Іванівна Лукашова, Тетяна Іванівна Чебурда, Надія Миколаївна Дем'яненко. Кілька поколінь наталівських дітей вчила та виховувала вимоглива, добра і справедлива Євгенія Мефодіївна Ничипоренко, яку до цих пір з великою вдячністю згадують її колишні вихованці.

З 1950 року школа стала семирічною, а з 1972 року восьмирічною. Директорами школи працювали: Володимир Михайлович Сердюк, Григорій Іванович Пинеда, Валентина Михайлівна Майструк, Володимир Михайлович Бурячок, Федір Олександрович Пічевський та Микола Миколайович Санін.

Шалена радість захопила дітей з відкриттям новобудови школи у 1979 році. У 1989 році школа отримує статус середньої, а у 1991 році урочисто відкрито новий корпус для молодших класів.

Починаючи з 1998 року педагогічний колектив Костогризівської загальноосвітньої школи I-III ступенів очолює Галина Петрівна Нагула. У школі є все необхідне для навчання і виховання підростаючого покоління: кваліфіковані педагогічні кадри, старанний техперсонал, затишні і обладнані кабінети, комп'ютерний клас, спортивна і актова зали, їдальня, бібліотека, спортивний та ігровий майданчики, стадіон, новий автобус для підвозу дітей із Наталівки і Богданівки. Особливою гордістю школи є 7 її учнів – медалістів.

З 1958 року функціонує Богданівська школа. За цей період вона дала путівку в життя більш як 500 випускникам. Серед них є вчителі і вихователі, лікарі і медсестри, працівники торгівлі, спеціалісти сільського господарства, військові. Багато з них залишились в рідному селі. В різні роки школу очолювали: Володимир Іванович Могила (1958-1961), Андрій Федорович Яценко (1962-1964), Іван Мартинович Горбач (1965-1973). Майже 30 років (1973-2001) керувала школою Ніна Яківна Гнатюк, вчитель російської мови і літератури, «Відмінник народної освіти СРСР». За її ініціативою на прилеглій території школи, на місці старого саду, було закладено дендропарк з різноманітними видами дерев і кущів, посаджено соснову алею. Щороку він поповнювався новими садженцями. Парк розрісся й став «оазою» села. Ще пам'ятають наші випускники на території господарського двору шкільну кролеферму (керівник Анатолій Іванович Срібний), міні-свиноферму (Алла Михайлівна Тимко) та птахоферму (Леонід Максимович Батрак).

Більш 40 років запалювала цікавість учнів до математики, делегат з'їзду працівників народної освіти СРСР від вчителів Каховського району Раїса Василівна Довбиш. В її трудовій книжці лише один запис: «Вчитель математики і креслення Богданівської школи». Також більше 40 років віддала роботі з дітьми Лідія Миколаївна Долгіх. З 2001 року Богданівську ЗОШ I-III ступенів очолює «Відмінник освіти України» Тетяна Федорівна Климентовська. Навчальний процес в закладі ведуть 15 вчителів, з яких троє випускники школи.

25 жовтня 1990 року рішенням Президії Херсонської обласної Ради народних депутатів була утворена Костогризівська сільська рада з центром у селі Костогризове, до якої підпорядкувалися села Богданівка (Кам'янської) і Наталівка (Семенівської сільради). За цей час сільськими головами обирались Сергій Васильович Срібний, Микола Васильович Кучеренко, Микола Миколайович Санін, Іван Леонтійович Вдовенко (двічі). Останнє скликання громади вдруге очолив Сергій Васильович Срібний. Секретарями сільської ради обирались Антоніна Михайлівна Сулига та Світлана Олександрівна Срібна (шість скликань поспіль).

Пишаються жителі громади земляками, які з честю виконали свій інтернаціональний обов'язок. Це Анатолій Олександрович Бурдюг, Віктор Петрович Жилко, Василь Никифорович Нагула, Олександр Володимирович Обушний, Василь Васильович Перемежко. Багато років первинні ветеранські організації в селах згуртовують поважні та найбільш ініціативні люди. Це в Богданівці – Василь Олександрович Довбиш, в Костогризове – Андрій Маркович Пінкевич, в Наталівці – Надія Антонівна Крисіна. Вони вершили історію нашого чудового краю і тепер передають пам'ять про її яскраві сторінки нащадкам.


Світлана Срібна, Володимир Любак, Любов Любак.

Також враховані спогади колгоспників

Г.М. Філенка, М. Філенка, жителів Наталівки

Шевченко і Сухомлин та роботи учнів

Костогризівської школи під керівництвом

Наталії Мосейчук.

Друк