header

Дмитрівська сільська громада

Серед степів красивих та водночас безжальних і грізних, у 1838 році кріпаками графа Строганова, який купив у Дніпровському повіті землю та перевіз своїх селян з слобід Берестовка, Комличка, Семенівка Гадячьського повіту Полтавської губернії, було засноване село Дмитрівка. Село деякий час, у минулому, носило назву Тащенак та було центром Дмитрівської волості Дніпровського повіту. До складу Дмитрівської волості входило чотири селища, які належали колишнім заможнім селянам.

У 1844 році у селі побудували храм Преображення Господня, а перший учбовий заклад – народну школу у Дмитрівці відкрили лише у кінці XIX сторіччя, тому, як зафіксували статистики у 1885 році, серед 572 мешканців села було всього 15 писемних чоловіків і ні однієї жінки.

Крім церкви та народної школи у селі розташовувалось волосне правління та крамниця, а за 12 верст – цегельний та черепичний заводики.

Перепис населення від 1885 року свідчить, що на території Дмитрівської волості розташувалося 162 двори, в яких мешкало 499 чоловіків та 486 жінок. В користуванні селян по уставних грамотах зосереджувалося 1293,5 десятин землі, 904 десятини з яких були пахотними, це близько 60 десятин на душу населення. На початку XX століття за селом налічувалось 1500 душ та 1050 десятин землі. Зате на сусідніх хуторах Кравченка, Прищепи, Падалка багаті господарі мали по 200 - 300 гектарів землі, а селяни по 2 - 3,5 гектарів.

Глибокою прірвою пролягла між багатими і бідними соціальна нерівність. Безземелля, бідність, високі обробки, 14-16 годинний робочий день, безправ’я, безграмотність, таким було життя підневільних селян. Бунтівниче, волелюбне селянське єство не витримувало наруги над собою. В селі проходили зібрання на яких люди вимагали зниження орендної плати, виступали проти ліквідації малоземельних господарств, за подолання безграмотності.

Активними учасниками революційного руху в селі Дмитрівка в 1905-1907 роках були Тимофій Соляник, Петро Шарко, Лазар Гречаний, Синіцин – вчитель Дмитрівського земського училища. Ці люди були провісниками новітньої зореносної доби.

З 1901 по 1906 рік в Дмитрівській школі (земському училищі)працював Георгій Михайлович Синіцин – революціонер, соратник та товариш Олександра Дмитровича Цюрупи.

Багряні вітри революції принесли зміни в далеке таврійське село. У 1918 році створений перший орган радянської влади – Рада робітничих і червоноармійських депутатів, головою якого став Т.Г. Гречаний. До складу Ради входили: село Дмитрівка (всього 1541 чол., з них – 27 росіян, 3 євреї, 1511 українців); село Царицино (всього 333 чол., з них -331 українець та 2 чол. армян); село Зелена Рубанівка (всього 330 чол., з них – 272 росіянина, 15 українців, 37 білорусів та 6 німців); село Подівка (всього 103 чол. – всі українці; відділення – хутір № 4 – (всього 159 чол. з них 84 українців та 75 росіян); хутір № 6 (всього 189 чол. з них 147 українців та 42 росіянина); хутір № 8 (всього 171 чоловік – всі українці).

Після створення у різні роки Дмитрівську сільську раду очолювали: Чернявський К.К., Беляєв І.І., Шарко В.С., Бойченко В.Ф., Владимаренко З.І., Назаренко В.П., Павленко В.В., Ходос С.В., Данильчук А.М., Зіненко О.О., Землянська Л.Т..

З документів державного архіву відомо, що у двадцятих роках XIX ст. у Дмитрівці знаходилась хата-читальня. У червні 1921 року у будинку Огданця відкрили, як зазначено у документах, «лікарненьку» на 10 місяців і народну аптеку. А у 1927 році на честь 10-річчя Жовтня всім селом збудували лікарню.

У квітні 1923 року у Дмитрівці було вирішено створити сільськогосподарське кредитове товариство, а в січні 1924 року було засноване сільськогосподарське кредитове товариство «Праця», яке налічувало 160 селян. У лютому 1925 року у селі була створена також й трудова сільськогосподарська артіль «Червоний орач» ім. Г.І. Петровського, яка об’єднувала 9 селян. Очолив цей прообраз колгоспу селянин Михайло Феодосійович Щербина, сім’я якого складалася із 3-х їдоків. До артілі він віддав свого коня, корову, фургон та борону.

В кінці 1928 року передові люди села Дмитрівки Тимофій Юхимович Шарко, Іван Євгенович Соляник, Петро Якович Архипов, Степан Маркіянович Соляник, Василь Архипов вирішили об’єднатися в товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ) і назвали його «Аргокультура». Бідняки повністю забезпечили себе хлібом і кормами, а лишки продали державі. Хороший приклад «Агрокультури» привів до створення у 1929 році ще двох артілей «Перемога» та «Червоний лан», які очолили Варава Г.В. і Чуприна Н.Я..

У другій половині 1930 року всі ТСОЗи об’єднались в одну сільськогосподарську артіль «Агронезаможник» (пізніше колгосп ім. Кагановича), яку очолив Прокіп Карпович Мішура, а обслуговувала її Каховська МТС, що тримала на цих землях 7 тракторів і 3 молотарки. Фундатори колгоспу Дмитро Осінній, секретар партячейки О.А. Воропай, перший тракторист Іван Римаренко, Василь Кучеренко, Іван Калініченко, Леонтій та Євдокія Циганенки, Антон Соляник, комбайнер Петров Пимон Антонович, згодом нагороджений орденом трудового Червоного Прапору.

Народ прагнув будувати нове життя, підносити культуру землеробства, прагнув духовного збагачення. На колгоспних полях зріли пшениці і буряки, виноград і бавовник, городина, цвіли сади. Але його упевнену ходу, його світлий день надії безжально обірвала Велика Вітчизняна війна. 69 наших односельців не повернулися до золотих нескошених хлібів, до матерів, дружин, дітей. Серед них: Павло Іванович Бойко (загинув, визволяючи Латвію), Андрій Шарко (комсомолець організатор сільської молоді, загинув у боях під Москвою), Падалка Семен Семенович (загинув у Германії вже після оголошення Перемоги), Юрченко Григорій Купріянович (загинув у Білорусії), перший голова колгоспу Прокіп Карпович Мішура. І таких більше 60 чоловік.

Ратному подвигу у роки війни прирівнювалась і масовіддана праця трудівників тилу – жінок, старших людей та дітей, які не давали згаснути вогнищу життя в селі. Вони сіяли, збирали, будували, заготовляли корм худобі, вносячи свій неоцінений вклад у перемогу. На цей йшов увесь їхній час. Навіть поплакати не було коли. Це про Н.П. Приходько, А.Я. Щербину, В.П. Приходько, Е.Я. Архіпову, О.К. Владимаренко, Г.С. Чуприну і багатьох інших жінок – трудівниць.

Повоєнний час – це час ентузіазму, запалу повоєнних надій, рвучкий, наповнений працею період. Відбудовували село, заліковували рани землі. Скільки нових імен було серед маяків колгоспу: це доярка Н.І. Калініченко, тракторист П.О. Приходько, пташниці А.Г. Мовлян, М.І. Прасова, чабан-орденоносець Ф.П. Пилипенко, бригадир ферми К.М. Шаля, доярки, нагороджені орденом Леніна, К.М., Облаєва та К.Л. Гречана і багато інших.

Артіль «Нове життя» (надалі колгосп «Нове життя»), в селі Діброва, яку очолював у післявоєнний час Федір Купріянович Юрченко, мала 5 тваринницьких ферм, млин, 3 автомашини та інший сільгоспінвентар. В авангарді за одержання високих врожаїв були: тракторна бригада, яку очолював Юрченко Михайло, плугатарі Ольга Пилипенко, Ніна Мовлян, Петро Мішура, ланки, які очолювали тт. Алімова, Кириченко, Воробйова, Пилипенко. А у 1953 році доярка колгоспу «Нове життя» Юрченко Галина, яка надоїла від однієї корови по 3500 л молока за рік і стала учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

У 1953 році два колгоспи імені Кагановича та «Нове життя» очолювали два брати Юрченки – Михайло та Федір, а у 1954 році ці колгоспи обєднали у один – колгосп «Нове життя», який і існував до моменту реформування господарства.

В різні періоди життя, на різних його етапах становлення, керманичами колгоспу були Пимон Антонович Петров, Михайло Купріянович Юрченко, Андрій Антонович Сімак, Петро Іванович Лазник, Галина Степанівна Соколова, Олександр Миколайович Пузанов. Усі вони прагнули вести господарство шляхом творення достатку і благополуччя.

Починаючи з 1958 року господарство має тісні зв’язки з науково-дослідницьким інститутом ім. Іванова «Асканія Нова», Херсонським сільсьгоспінститутом, Українським науково дослідним інститутом зрошувального землеробства. У цей час закладаються підвалини створення племзаводу у господарстві, зростає виробництво молока, м’яса, яєць. Крім тваринництва у колгоспі було закладено сад, виноградники, вирощувались овочі, зернові кормові та технічні культури.

Свою багату історію в розвиток сільської територіальної громади внесла і Дмитрівська школа. В різні роки її очолювали: Яриловець І.Д., Запорожець П.Ф., Ладижинський М.С., Осіння З.С., Стеценко Л.П., Леоненко Г.П., Щербина В.В., Фесенко Л.Я., Костіна О.І., Пясецький О.І., Ходос С.В., Богачук Т.В., Ляшко В.В., Землянська Л.Т., Павленко Н.І.

По-перше Дмитрівська школа була церковно-приходською,земським училищем та сільською школою з чотирьохрічним навчанням. В радянські часи, в період ліквідації неписемності та малописемності школа стає семирічкою і розміщується в двох приміщеннях (південне – молодші класи, північне – старші класи). У п’ятдесяті роки двадцятого сторіччя в с. Царицино (Діброво) працює пришкільний інтернат.

В 1968 році Дмитрівська школа почала функціонувати як восьмирічна, з 1988 року вона стає середньою, потім комплексом «Школа – дитсадок» і на цей час загальноосвітнім закладом I-III ступенів. Чудово що будівля церковно-приходської школи (земського училища) до цих часів збереглась і використовується в учбовому процесі, як майстерня.

Наприкінці 70-х років в господарстві виросла ціла низка новобудов: у 1964 році збудовано новий будинок культури, житлові будинки для робітників та спеціалістів колгоспу, пекарня, млин, маслоцех, консервний цех по переробці овочевих культур, тваринницький комплекс, де до послуг працівників були магазин, їдальня, сауна, профілакторій та кімната відпочинку, розпочав роботу маслосирцех. Обслуговування населення здійснював новий Будинок побуту, новий магазин та молодіжне кафе, фельдшерсько-акушерський пункт, сільська рада. У 80-х роках побудували нове приміщення комплексу дитячий садок-школа.

З року в рік колгосп виконував плани по виробництву і продажу державі сільгосппродукції. За особливі заслуги високих нагород були удостоєні доярки – чотиритисячності Бондаренко Н.П., Соляник О. Н., Шелофаст В.Й., Щербина К.Г., хлібороби-новатори Мішура Н.А., Владимаренко М.П. та інші. Всього сімдесят наших односельців за сумлінну працю отримали ордени і медалі.

За успіхи, досягнуті в сільському господарстві в одинадцятій п’ятирічці колгосп нагороджений перехідним Червоним прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦСПС і ЦК ВЛКСМ, а також відзначений бронзовою медаллю Виставки досягнень народного господарства СРСР і золотою медаллю ВДНС УРСР. Колектив колгоспу одержав Почесну грамоту  ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦСПС і ЦК ВЛКСМ за досягнуті результати на честь 70-річча Жовтневої революції.

Часи перебудови надзвичайно болісно і неоднозначно вплинули на реформування аграрного сектора. Становлення нових земельних та майнових відносин призвело до того, що господарство, яке спочатку мало назву ЗАТ «Нове життя», потім стало СТОВ «Агромир», СТОВ «Агропартнер», СТОВ «Агросвіт».

На цей час сільськогосподарські землі бувшого господарства використовуються ТОВ «Агро-Бізнес-2» (Бабаян С.Л.), ПрАТ «Фрідом Фарм Інтернешнл» (Медолиз М.М. і Сініло А.С.) та фермерським господарством «Альтаїр-2009» (Єгоров Г.А.).

Дмитрівська сільська рада об’єднує два села Дмитрівку та Діброву і займає площу 4808,5 гектарів, з яких ріллі 4481,56 гектара, в тому числі під зрошенням – 2807,5 гектарів.

3679 гектарів землі розпайоване і знаходиться в приватній власності 617 пайщиків.

На території Дмитрівської сільської громади проживає 867 мешканців з них: 806 (249 господарств) у Дмитрівці та 61 (15 господарств) у Діброві.

В селі Дмитрівка багато розвинута соціальна сфера.

Нова будівля Дмитрівської школи введена в дію у 1968 році. На сьогодні в двох окремих корпусах навчається 98 учнів, а в цілому школа розрахована на 320 учнів. В окремому приміщенні розмішена майстерня, спортивна зала. Є чудова їдальня, актова зала, 15 кабінетів, в тому числі кабінет інформатики, музей Бойової та трудової слави села і етнографічна кімната.

В школі працюють 19 педагогів з вищою освітою, з яких 7 – вчителі вищої категорії, два мають звання «Старший вчитель», троє «Відмінник освіти». Відмінно, що Крилова Євгенія Семенівна працює у школі – 47 років, Герман Лідія Іванівна – 40 років, Дашковська Валентина Миколаївна – 35 років, а Павленко Наталія Іванівна – 34 роки.

 В школі діють 12 гуртків, секції Малої академії наук. Учнівське самоврядування здійснюється через козацьку республіку (кіш імені Богдана Хмельницького), яка об’єднує 7 куренів.

Дошкільну освіту здійснює дошкільний навчальний заклад «Малятко». Двоповерхове приміщення дитячого садка розраховане на 108 діток. На сьогодні в ньому функціонує одна різновікова змішана група з 19 діток. В дитячому садку, де є спортивна та актова зала, працюють 7 вихователів.

В фельдшерсько-акушерському пункті надають допомогу 4 медичних працівника, а в Дмитрівському сільському будинку культури організовує дозвілля селян 3 працівника. В селі працює бібліотека, 5 об’єктів  Каховської райспоживспілки (Раїлко Б.А. і Тарасенко Т.П.) та 3 приватних підприємств торгівлі (Черевко А.Є. і Куцар В.І.).

Водозабезпечення населенню та інші комунальні послуги надає СКП «Дмитрівський сількомунгосп», в якому працює 5 працівників під керівництвом - Куришка Сергія Вікторовича. 

Не нудьгує і ветеранська організація, що об’єднує 189 пенсіонерів. ЇЇ роботою активно керує Конюшенко Наталія Іванівна.

Друк