header

Коробківська сільська громада

У кінці 19 століття землі у семи кілометрах на південь від Каховки належали купцю, землевласнику Панкеєву К.М. Згідно плану ділянок землі, відмежованих з дачі Каховка К. М. Панкеєва 1896 року: «Участок за №3 в количестве 128 десятин и 94 квадратних сажень» належить «Ивану и Онисиму Коробкиных, Титу, Евграфу и Ермолаю Пономаревым и Вукому Кислому.

В 1896 настоящий план снят с натуры и составлен по натуральному указанию магнитной стрелки частным Землемером и Таксотором Даниилом Литвином».

«Купчая крепость» затверджена 26 лютого 1897 року за №310 «Сумма оценки для облажения сборами»:

Коробки по 500 рублів

Кислий – 968

Пономарьови по 968»

Іван Коробка – заможний селянин, який жив у районі Щеміловки, мав велику сім'ю. Одна з гілок його родини була пов'язана із родиною барона Фальцфейна. Можливо, що барон допоміг Івану побудувати свою цегельню. У середині 90-х років 19 століття на подвір'ї Івана Коробки трапилася велика пожежа – згорів будинок, за який він пізніше отримав страховку. За ці гроші Іван Коробка купив землю своїм синам Івану і Онисиму. А Онисим разом із сином Григорієм будує на хуторі перший будинок.

Коробка Григорій з дружиною Дар'єю

і сином-первенцем Сергієм.

Каховка, 1904 р.

Під час Столипінської реформи хутір поширюється. Із статистичного довідника Тавричеської губернії Дніпровського повіту 1915 р. (Сімферопольське видання) дізнаємося, що Коробки мали 229 десятин землі, де було 5 дворів, мешкали 31 чоловік: чоловічого полу 14, жіночого – 17. Господарство налічувало 23 коня, 13 корів, 10 лошак і телят, вівців, свиней, кіз – 22.

Пізніше на хуторі селяться сім'ї Парфенових, Фесенко, Тельників, Довгопалих, Родюк.

Будинків стає 15: 3 із них належать сім'ї Коробків, 6 – Парфенових, 2 – Фесенка, 2 – Тельника, 1 – Довгопалого, 1 – Родюка. Будинки були розташовані вздовж Чумацького шляху.

У 1923 році хутір Коробки відносився до Великокаховської сільської ради і в ньому проживало 95 жителів.

У 1929 році було розв'язане питання про перехід на колективне господарювання. Перші мешканці хутору Коробки теж спробували організувати товариство по сумісній обробці землі для чого звезли весь інвентар до двору Парфенова, але далі діло не пішло. Почали розбирати свої будинки і виїжджати до Каховки. Від колишнього поселення залишається два-три будинки та дві-три землянки і офіційна назва Коробки. З'являється і неофіційна назва – Виселки.

У 1932 – 1937 рр. з різних кінців Херсонщини: Маячки, Чаплинки, Наталіївки – стали виселять людей, які розміщуються у майже розвалених будинках, живуть по 5-7 сімей в одній кімнаті, відгороджуючись один від одного шторками.

У 1932 р. у Коробки з Чаплинки приїжджають сім'ї Бабенко Ксенії, Скрипніченко Єфросинії, Марії, Орини (Вермієнко), Жихаренка Івана, Степана і Сергія.

У 1933-34 рр. з Наталіївки приїхали Ліфінцева Ганна, Шилко Митрофан та Дар'я, Бережна Клавдія, Петраш Таїсія, Надія (Лебьодкіна), Чабанова Марія, Ляшук Нестор і Олександра, Ткаченко Ганна, Олешко Уляна, Гордійчук Віра, Гаран Марія, Віденко Ганна.

У 1937 р. з Маячки - Остапенко Євдокія, Леоненко Марія, Єрохіна Ганна, Випирайло Петро і Ніна, Іван з дружиною і сестрою Катериною, Осіння Марфа, Пруська Ганна.

Саме з цих сімей розпочинається родовід сучасних Коробків, саме ці люди започаткували нове господарювання – колгоспи.

Колгосп починає будувати землянки, які коштують 1000-1200 рублів (із спогадів Костирі Миколи, мешканця с. Коробки з 1939 р ). У ці 22 землянки переселяються колгоспники та новоприбулі мешканці. Населення росте, народжується діти. 1 вересня 1939 року відкривається початкова школа у пристосованому будинку одного із перших мешканців села Парфенова. Першим директором школи призначається Карножицький Василь Михайлович.

В роки Великої Вітчизняної війни багато коробківців переїхали в інші більш віддалені від Каховки села, дехто евакуювався. А ті, хто залишався в селі, ховали борони, плуги, запчастини від машин «щоб ворогу не дісталося».

На війну з села Коробки пішло 51 чоловік, з яких 29 нагороджені орденами і медалями. Не повернулись у рідне село 22 воїни-односельчанина.

В кінці серпня 1941 року у Коробках вели бої частини 51 Стрілкової дивізії: 23 полк під командуванням капітана Меркулова, 91 противотанковий дивізіон під командуванням капітана Якуніна і 30 розвідбатальон, яким командував капітан Скрипник.

9 вересня 1941 року фашисти ввійшли в село. Більше тижня захищали радянські бійці маленькі Коробки.

На території населеного пункта німці розташували концтабір для військовополонених. Одного разу зігнали всіх жителів у сарай, не пожаліли навіть молодицю з місячною донькою на руках, обложили соломою, привезли бензин, але наказ про спалення людей чомусь відмінили.

Серед інших заходів окупаційної влади була і примусова мобілізація робочої сили до Німеччини.

31 жовтня 1943 року ІІІ Гвардійська дивізія під командуванням капітана Петра Калініна у 8 годині вечора звільнила Коробки від німецько-фашистських загарбників.

Після звільнення від фашистів у селі залишилося 3 корови, один бугай і 5 свиней. Повернувся з евакуації з залишками скота Федір Остапович Сікач, голова колгоспу ім. Ворошилова, бригада якого знаходилась на території с. Коробки. Почалась відбудова господарства.

У 1950 році колгосп імені Ворошилова об'єднали з колгоспами імені Жданова і Димитрова, залишивши за ним ім'я Ворошилова. За колгоспом нараховувалось 249 подвір'їв, 7 вантажних машин, 10 двигунів, 43 плуга, 146 борон, 12 сівалок, 21 культиваторів. 4 косилки.

У 1959 році колгоспи імені Ворошилова, Пушкіна і „Соревнователь" (с.Малокаховка) об'єднали у колгосп імені ХХІ з'їзду КПРС, головою його стала Крахотіна Поліна Андріївна, а в 1963 р. – Барабаш Степан Федорович.

Колгосп об'єднав 7 населених пунктів, 1108 дворів. Господарству належало 38 тракторів, 27 автомобілів, 15 зернових комбайнів, 200 борон, 32 плуга, 53 культиватора. На фермах було 992 корови. На місцях колишніх землянок виросли красиві будинки.

1964 рік - у Коробках побудували нову восьмирічну школу.

1967 рік - по проекту Херсонського філіалу „Дніпростроя" почалась реконструкція села Коробки. Генеральний план забудови населеного пункту був представлений на четвертому Всесоюзному з'їзді архітекторів у Москві Юрієм Васильченком.

До 1970 р. Генеральний план виконано на 1/3, в основному перебудовані центральна та південна частини села. Колгоспники переселились у нові, з комунальними зручностями, помешкання.

У листопаді 1976 року колгосп перетворено у радгосп-технікум-комплексне навчальне господарство. Села Роздольне і Малокаховка відокремились у самостійні господарства, а на базі колгоспу імені ХХІ з'їзду КПРС і Каховського зоотехнічного технікуму, який знаходився у с.Лук'янівці, засновано Каховський радгосп-технікум.

Починаючи з 20 серпня 1979 р. на базі чотирьох технікумів із Лук'янівки , Нововоронцовки, Бехтер, Цюрупинська створена нова навчально-матеріальна база Каховського радгоспу-технікуму.

З 1980 року радгосп-технікум мав земельну площу в 5 164 га, у тому числі 4 611 га ріллі, з них зрошувальних земель – 3 241 га.

На тваринницьких фермах вирощували 3 054 голів великої рогатої худоби, із них: корів – 1000, свиней – 3 515, овець – 3 646.

Все це створили людські руки. Люди – найбільша гордість сільської громади. Найкращі із них мають медалі, 28 чоловік – ордени.

Начальнику мехзагону Кулику Анатолію Івановичу було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням Золотої Зірки і ордена Леніна, також раніше він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Кавалером ордена Леніна та ордена Знак Пошани став директор радгоспу – технікуму, заслужений робітник сільського господарства Барабаш Степан Федорович. Орден Леніна та орден Трудової Слави III ступеня отримав за свій труд механізатор Ревунов Петро Якович. Також орденом Леніна держава відмітила голову колгоспу імені XXI з'їзду КПРС Крахотіну Поліну Андріївну, а механізатор Погасий Степан Федорович був нагороджений орденом Дружби народів та орденом Знак Пошани. Головний агроном Гречаний Віктор Миколайович та механізатори Величко Олександр Іванович і Серьоженков Іван Якович були удостоєні орденів Трудового Червоного Прапора та Знака Пошани. Викладач радгоспу-технікуму Звягінцева Валентина Павлівна отримала орден Дружби народів.

Кавалерами ордена Трудового Червоного Прапора стали: Гура І.Т., Домантович П., Драксель А.П., Забелла В.М., Сухорукова В.Т., Хірьянова О.У., Юхненко В.І., Якимчук І.Т; ордена Знак Пошани: Бібін В.І., Бойко В.І., Король Н.З., Костиря М.С., Янатьєв І.М.; ордена Трудової Слави III ступеня: Випирайло О.І., Житнікова Л.О., Кисельов Г.М., Ковальчук П.О, Костиря Ю.М., Мальченко О.П..

Знаменною подією 1987 року було визначено нагородження Головним комітетом ВДНГ СРСР колектива Каховського радгоспу – технікуму автобусом РАФ – 2203 з врученням Диплому I ступеня.

На початку 80-тих років минулого сторіччя село Коробки майже зовсім змінило свій вигляд: висаджено 1200 дерев і стільки ж кущів, побудовано торговий комплекс, дитячий садок на 160 місць, фельдшерсько-акушерський пункт, Будинок побуту, Будинок культури з глядацьким залом на 400 місць, багатоповерхові будинки, котеджі, навчальні та лабораторні корпуси на 1200 учнів, три гуртожитка на 360 чоловік кожен, їдальня на 220 посадових місць, спортивні споруди, 3 бібліотеки, з яких одна: при технікумі з читальним залом та книжковим фондом 55 000 екземплярів, а інші при школі і при сільському Будинку культури – з фондом до 50 000 екземплярів.

Працює багато гуртків за інтересами. Особливою повагою користуються хореографічний колектив (керівник Москольченко Н.І.), ложкарі, балалаєчники, ксилофоністи (керівник Гриньов О.Г.), духовий оркестр (керівник Радутний М.С.), троїсті музики (керівник Єрохін О.І.), хор (керівник Передерій О.М.).

Великою подією стала відзнака хореографічного гуртка на Всеукраїнському конкурсі «Софіївські зорі» та присвоєння звання «Зразковий колектив».

На території села працює два музеї. Їх початківцем і керівником довгі роки була вчителька школи Кисельова Людмила Василівна. Завдяки їй вивчено бойовий шлях 51-ї Перекопської та 3-ї Гвардійської дивізій, які в роки Великої Вітчизняної війни захищали і визволяли село Коробки. У 2012 році шановній жінці виконується 90 років з дня народження.

Сучасне село Коробки має вигляд невеликого містечка: багато двоповерхових будинків, котеджів, є один чотирьохповерховий будинок і три п'ятиповерхових. У центрі села розташований торговий комплекс, є своя амбулаторія загальної практики – сімейної медицини, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, парк. Будується храм Святих Кирила та Мефодія Української православної церкви. Село газифіковане.

Візитною карткою села є Каховський державний агротехнічний коледж. У різні роки його очолюють директори: Барабаш С.Ф., Кривобоков І.І., Свириденко В.П., Осаулюк Н.П., Богатирьов Ю.Г.

У коледжі на цей час діє бібліотека з книжковим фондом 65 тис. примірників та читальним залом на 100 місць, працюють комп'ютерні класи з підключенням до всесвітньої мережі Інтернет, спортивний та тренажерний зали, стадіон, аудиторії, три гуртожитки та їдальня. До складу коледжа також входять: ветеринарна клініка та колекційно-дослідне поле площею 2 га., сучасна база для проведення практики студентів.

Територія села Коробки займає 132, 4609 га землі. У Коробках мешкає майже 2 тис. людей різних національностей: українці, росіяни, білоруси, молдовани, татари, німці, узбеки, поляки, болгари.

Місцеве самоврядування здійснює та забезпечує Коробківська сільська рада , яка утворена 19 квітня 1972 року. Першим сільським головою було обрано Блищика Леоніда Семеновича. В подальшому на голову сільської ради обирались Гриньов Петро Семенович, Ширин Валентин Якович, Рябченко Василь Дмитрович, Лашкул Людмила Йосипівна, Калита Василь Якимович.

За підсумками конкурсу серед сільських рад Каховського району в 2005 році Коробківська сільська рада (сільський голова Ширін В.Я., секретар ради Литвиненко В.В.) була визнана переможцем і отримала за перше місце «Кубок прогресу».

З 2006 року сільським головою обрано Сегляника Ігоря Володимировича, який раніше працював вчителем та викладачем технікуму. Понад 26 років обирається беззмінно і працює секретарем сільської ради Морланг Валентина Василівна.

Складні соціально-економічні процеси в країні в кінці ХХ та початку ХХ1 ст. внесли ненайкращі зміни в життя коробчан. Господарство радгоспу припинило своє існування. З часом розпочинаються і стабілізуючи кроки. У 2008 році створено сільське комунальне підприємство (директор Баранов В.В.), яке при постійній підтримці ради та виконкому забезпечує надання комунальних послуг населенню і установам. Починая з 2007 року, завдяки надходженням орендної плати за використання сільськогосподарських земель, стало можливим проведення робіт по ремонту водопровідної та каналізаційної систем, покращення стану роботи дитячого дошкільного навчального закладу і лікарської амбулаторії, відновлення вуличного освітлення.

Обробітком землі в Каховському державному аграрному технікумі займаються інвестори: СТОВ „Таврійська перспектива" (Єрмоленко В.Ф.), П.П. „Фаворит-111" (Леонтюк С.В.). Також існують фермерські господарства: „Зоря Каховщини" (Кириченко Л.П.), „Каховське" (Мальченко А.О.), „Едельвейс" (Мустафаєв Т.Б.), „Едельвейс-2" Мустафаєв Т.Т.), „Вінеко" (Шкляр К.Ф.), „Асад" (Коробко В.А.), „Терни – ЛВЛ" (Сатєєв В.В.), „Мадив" (Пашаєв В.В.).

Згідно погосподарської книги станом на 01.01.2012 року на території сільської ради обліковується 607 приватних домогосподарств, з них з присадибними земельними ділянками 347.

У селі Коробки є незвичайна вулиця. Вона розташована не в селі, а за декілька кілометрів від нього. Колись це був хутір Терни. Називали його оазисом серед степу, солов'їним гаєм. На протязі усього ХХ століття сюди приходили за городиною, квітами, на відпочинок мешканці Малокаховки, Каховки, Таврійська, Коробків та інших поселень. Високі духмяні трави, різні дерева надихали на великі почуття, заряджували енергією.

Назву цього хутору ми знаходимо на карті нашого краю на початку ХІХ століття.

В обласному архіві є документи, які засвідчують дату заснування хутора – 1827 рік. За свідченням старожилів Пилипка Данила Івановича і Власенко Ганни Іванівни Терни – німецьке поселення. До тридцятих років ХІХ століття тут зберігався одноповерховий гарний будиночок господаря. Будинки робітників знаходилися там, де була свиноферма. На землях, які використовує фермер Мальченко А.О., квітував сад, напроти – лісок, частина якого збереглася і до нашого часу. Всюди були алейки, посипані піском. Був виритий глибокий котлован для ставка.

Із роками ліва сторона хутору (в бік села Малокаховка), заросла густим не пролазним терном, звідки і пішла назва – Терни.

Коли цю землю купив Яків Якович Малков, то він найняв людей з Каховки, Малокаховки, Британів (Дніпряни), Чорнянки, Любимівки, щоб викорчувати терен. Розчищене місце було продано болгарам під городи.

У роки радянської влади землі хутору відносилися до колгоспу «Червона Культура», головою якого була Реутова Матрьона Леонідівна, пізніше – радгоспу ім. ХХІ з'їзду КПРС (голова Барабаш Степан Федорович).

Заснував хутір німець, який упорядкував місцевість, а в роки Великої вітчизняної війни фашистські загарбники спаплюжили цю землю, заливши її кров'ю невинних жертв. Гітлерівці з метою винищення людей зганяли сюди жителів Каховки з ближніх сіл євреїв, циган, комуністів, в тому числі жінок, дітей, стариків. Змушували знімати з себе дорогі речі, шикували один за одним й наказували штовхати один одного в колодязь. Після цього кидали туди гранати, щоб не було чути криків людей. Так загинув тут Малокаховський сільський голова Клюєв Максим Леонтійович. Перед смертю він крикнув: «Перемога буде за нами!». Живими тут було поховано біля 200 чоловік. На наступний день, після страти, на місці злочину – біля колодязя, підлітки, які йшли на роботу, побачили дитячі іграшки, одяг, документи. В кущах знайшли паспорт Клюєва М.Л. Зараз на цьому місці, напроти бувшої свиноферми, в пам'ять про загиблих, у білій фарбі стоїть братська могила. Її упорядкували трударі фермерського господарства «Мадив» (Пономарьов Віталій Володимирович) та фермерського господарства «Терни ЛВЛ» (Сатєєв Володимир Володимирович).

На сучасній карті Каховського району вже немає хутора Терни, це лише вулиця села Коробки, де розташувались відокремлені фермерські господарства «Каховське», «Едельвейс», «Едельвейс-2». Навколо проходить траса міжміського значення «Одеса - Новоазовськ – Ростов» вздовж якої побудовані автозаправна станція, кафе-бар та встановлено ще один обеліск, присвячений закатованим мешканцям нашого району.

Випирайло Н.І., Морланг В.В.,

Сегляник І.В., Любак В.І

Друк