header

Новокам'янська сільська громада


                                                                             Я повернувся з Києва – столиці

                                                                                  До Новокам’янки, до рідного села,

                                                                                  Туди, де нива хлібна колоситься,

                                                                                  Туди, де стежка долі завела.

                                                                                                                         М.П. Мороз

          Поселення Новокам’янка було засноване на бувших землях графа Миколи Семеновича Мордвинова, на цілинній землі. Землю він купив по 3 копійки за десятину за умовою царського уряду утворити на ній поселення. На місці, де зараз село, стояв колодязь викладений камінням, який і називали – кам’янка. Служив він для напування отар поміщика, які паслися в цих степах. Перші поселенці були з села Нова Маячка. Люди, які отримували на їдока по2 газемлі, селилися на одержаній землі в куренях і землянках навколо колодязя. Спочатку поселенців було 16 сімей і назвали вони своє поселення Новокам’янка, через колодязь – кам’янку та кам’яну бабу в степу, яку знайшли неподалік, а ще тому, що починали життя  зовсім на новому місці. За два кілометри звідси поселилися інші сім’ї. Їх було 18. Поселення назвали Новотимофіївка.

          На час створення Кахівського району в поселенні Новокам’янці обліковувалось 88 домогосподарств, в яких мешкало 240 чоловіків та 229 жінок і поселення відносилось до Новотимофіївської сільської ради. Переважна національність серед населення Новокам’янки були – росіяни (руські).

          Поселення Новокам’янка відійшло до нашого району спільно з іншими населеними пунктами Новомаячківської волості. Згідно нового територіального устрою Новокам’янка ввійшла до складу Новомаячківської сільської ради Кахівського району. На той час віддалення до районного центру, селища міського типу Кахівка – складало18 кілометрів, а до сільської ради – 24 кілометра.

          По архівним даним за період з 13.04.1925 р. по 29.03.1927 р. населення Новокам’янки відповідно зростало з 723 до 826 чоловік.     

          До 1927 року в Новокам’янці господарювали окремими родинами. У 1927 році організовано ТОЗ і головою Новокам’янського ТОЗу призначений Єрохін Іван Семенович, який разом зі своїми братами Сидором і Степаном були самими першими поселенцями. ТОЗ назвали «Серп і молот».

          В 1928 році в Новокам’янку прибув перший трактор «Фордзон». Працював на ньому Літвінов Павло Олексійович – перший тракторист, вивчений на курсах в місті Херсоні за рахунок ТОЗу.

          1930 рік – рік організації в с. Новокам’янка колгоспу. Всі жителі, крім Ліфінцева Т. І., ввійшли в колгосп. Першим головою в селі Новокам’янка був Волошко Федір Васильович. Колгосп мав назву «Серп і молот». Колгосп увійшов до складу Семенівської МТС, яка тільки но утвердилась. Маячанська МТС виділила для новоутвореної МТС 30 тракторів. Туди ж взяли і перший трактор села, перший тракторист – Літвінов Павло Олексійович став механізатором Семенівської МТС.

          В 1931 році в селі утворилась комсомольська організація. Комсомольський осередок налічував 16 комсомольців. Першим комсоргом був Ліфінцев Андрій.

          А ось комсомольці села: Молчанов Ілля, Молчанова Клавдія,  Молчанова Мотря, Колпакова Марія, Костін Федір, Єрохіна Ольга.

          До 1940 року село Новотимофіївка повністю було перенесено в Новокам’янку, а з’єднані в один колгосп ці села були ще в 1935 році.

          Но початок 1941 року колгосп мав своїх трактористів 16 чоловік. На село припало 8 тракторів, 2 комбайни і 1 автомашина (полуторка).

          Першими комбайнерами в селі були Костін Андрій Сергійович та Черкесов Олександр. Шофером колгоспної автомашини (полуторки) був Літвінов Микола, а одержав її колгосп за перевиконання плану здачі молока державі.

          Господарство в роки війни було зруйноване. Село в кінці 1941 року було окуповане німцями і визволене лише в 1943 році. Всі військовозобов’язані в перші дні війни пішли на фронт. 32 чоловіки наших односельчан загинули на фронті у боротьбі з німецькими загарбниками. Понад 20 жителів Новокам’янки мають по 4 – 5 урядових нагород за хоробрість, відвагу та за участь у бойових діях Великої Вітчизняної війни. Серед них: Кондратцев Василь Гаврилович, Літвінов Єгор Миколайович, Літвінов Максим, Літвінов Микола, Літвінов Семен Миколайович,Ліфінцев Федір Юхимович, Ляшенко Микола Миколайович, Мартинов Микола Дем’янович, Молчанов Василь, Новіков Олексій Варламович, Шевелєв Іван Степанович, а Шмиговський Олександр Іванович ногороджений орденом Великої Вітчизняної війни II ступеня.

          Одразу після звільнення села у 1943 році колгосп почав відроджуватись. Чоловіків в селі майже не було і за роботу бралися жінки: за упряжку корів і коней, за плуг і обробіток землі. Піднімали колгосп з руїн, відбудовували господарство. Колгосп мав на той час 2 трактори і на них працювали жінки: Ващенко Марія, Волошко Тамара, Колпакова Марія, Саніна Лідія.

          В селі запрацювали магазин, радгоспний ларьок, їдальня. В початковій школі, де навчалися 60 учнів, викладали дисципліни 2 вчителі, які мали середню спеціальну освіту. При школі був консультпункт Каховської заочної середньої школи, куди приїздили 5 вчителів з вищою спеціальною освітою з села Кам’янка, що розташоване за8 км.

          На той час в радгоспі серед спеціалістів вищу освіту мали тільки агроном та бухгалтер, а середню спеціальну освіту 10 чоловік. Працював дитсадок і дитячі ясла, що охоплювали всіх дітей дошкільного віку.

           В селі спорудили футбольне поле, волейбольну площадку, організували стрілкову секцію. Запрацювали фельдшерський та ветеринарний пункти. Сільська бібліотека збагатилась фондом у 7 тис. книг. В клубі запроменіли гуртки художньої самодіяльності. А в 1967 році учасники Новокам’янської художньої самодіяльності прийняли участь в районному та обласному конкурсах, присвячених 50-річчю Жовтня. І їх виступи були відмічені грамотами та подарунками. Щодня в сільському клубі демонструвалися  кінофільми. Клуб мав постійну кіноустановку. Видавалася регулярно радгоспна газета «Зоря». Жителі села передплачували газети і журнали понад 650 примірників. Найбільшим попитом користувалися газети «Комсомольська правда», «Правда», «Зоря комунізму»; журнали «Жінка», «Здоров’я», «Перець».

          В радгоспі «Авангард» зросла партійна організація комуністів в кількості  21 чоловіка. Профспілка об’єднала 218 членів. Профспілкова організація офіційно була створена в 1960 році, коли 4-та бригада колгоспу ім. Леніна стала самостійним господарством – радгоспом «Авангард».

          Майже всі будинки в селі перебудовано знову. У 1964 році село електрифіковано від Каховської ГЕС. Проведено водопровід. В 1967 – 1968 роках було заплановано побудувати в селі лазню, клуб та школу.

           Господарство радгоспу спеціалізувалось на вирощуванні молодняку свиней, великої рогатої худоби, птиці. На фермах щорічно утримувалося півтори тисячі голів великої рогатої худоби, 5000 – 6000 свиней. На птахофермі вирощували за рік 20 – 25 тисяч індиків. Радгосп мав2040 гаораної землі,600 гапасовищ,8 гасадів,50 гавиноградників.

           Країна потребувала хліба, м’яса, молока, і Новокам’янці докладали всіх зусиль для того, щоб вирощувати худобу, збирати високі врожаї. І радгосп «Авангард» з року в рік одержує високі сталі врожаї зернових: озимої пшениці, ячменю, кукурудзи. Освоює нову культуру – соріз (гібридна лінія рису і сорго).

          З 1984 по 1997 рік в селі проведено реконструкцію ліній електропередач, повністю відремонтовано та прокладено новий водопровід.

          В 1991 році у Новокам’янці святково відкрито меморіальний комплекс, присвячений тридцяти одному воїну – односельцю, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. У тому ж році розпочато будівництво двохповерхневої неповної середньої школи. В 1992 було завершено її будівництво і 1 вересня школярі сіли за парти. А у 1994 році школа реорганізована у середню.

          З 1924 року на території Новокам’янки розпочала своє функціонування початкова школа, збудована зусиллями громади. У роки Великої Вітчизняної війни будівля школи була пристосована під військовий шпиталь. В важкій праці військовим лікарем допомагали юні учні - жительки села: Шевєлєва Л.Д. та Воробйова О.П.

          Вагому сторінку в розвиток села внесли вчителі Новокам’янської школи: Новікова Тетяна Варламівна, Рябова Віра Лук’янівна, Верещак Ольга Іванівна, Жихарєва Марія Кирилівна, Костіна Ольга Іванівна, Волосковець Йосип Петрович, Голобородько Валентина Леонідівна, Мороз Людмила Іванівна.

          На сьогоднішній день педагогічний колектив налічує 16 вчителів на чолі з директором Ліфінцевой Г.В. Частина вчителів це колишні її випускники: Богданова К.М., Рудь О.В., Протосеня Я.А., Прийма С.А., Мельникова С.В., Кришко Н.А.

          У школі функціонує 13 навчальних кабінетів, їдальня, спортивний зал, кабінет інформатики. Діє 6 гуртків: хореографічний, «умілі руки», вокальний, «чарівний олівець», туристичний, баскетбольний. Козацько-юнацька організація налічує 28 козачат, які приймають активну участь в таборуванні «Соснова Січ» і «Острівна республіка», турпоходах по гірському Криму (керівник Кравчик В.С.).

З весни до осені школа потопає у зелені квітників, а тому є справжнім острівцем краси на території села.

          Велика кількість подій в історію малого села неможлива без її визначних людей – видатних особистостей. Свіжий струмінь повітря село вдихнуло у 1984 році з приходом на посаду директора радгоспу «Авангард» Мороза Миколи Петровича. Його прагнення – зробити село заможним, сучасним, зразкового порядку.

          З чого почав директорство? З будівництва, упорядкування доріг, бо хто не будується, той не має майбутнього. Де дороги – там життя. В першу чергу відновили лінію електропередач, поміняли труби сільського водогону. Заасфальтували і упорядкували територію ферми, огородили машинний двір. Капітально відремонтували сільський клуб. Молодь почала повертатися в село і воно ожило дитячими голосами. Постала необхідність розпочати будівництво середньої школи.

          Молодий, енергійний директор господарства розумів, що для розвитку села насамперед необхідна школа – осередок культури і знань на селі. З перспективою на майбутнє добився побудови середньої школи на 360 місць. І ось, в 1992 році в селі двоповерхова красуня – школа з світлими класами, просторими  коридорами, майстернями з обробки деревини і метала, спортивним і актовим залами зустріла своїх перших учнів. Одночасно виросла нова вулиця гарних житлових будинків, і яких поселилися вчителі та спеціалісти радгоспу. В кожній оселі селян на столі з’явився запашний хліб, солодкі булочки, батони з місцевої пекарні, яка запрацювала з 1993 року.

          Зусиллям сільської громади – створено красень – стадіон, зелене покриття якого не поступається міським. Над його відкриттям працювало все село: від школярів до пенсіонерів. А поруч спорудили ще й спортивний дитячий майданчик, де проводить дозвілля та набирається сил і здоров’я сільська дітвора. На цьому стадіоні футбольна команда «Авангард» проводила свої вирішальні матчі, даруючи місцевим жителям радість і задоволення. Футболісти завойовували кубок ім. Героя Радянського Союзу Івана Зюзя, кубок «Каховської зорі», ставали чемпіонами Каховського району (2000 рік), срібними  призерами Всеукраїнських сільських спортивних ігор – 99.

          Село ожило. Заспівало. У трударів села з’явилася можливість не тільки працювати, а й добре відпочивати, а створений сільський ансамбль «Горлиця» радував мешканців села піснями, танцями, вечорницями.

          Люди від землі – так казали про Миколу Мороза. Його ім’я відоме на Херсонщині як ім’я талановитого хлібороба. Зігрітим сонячним промінням на таврійській землі, він присвятив себе найсвятішому – хлібному полю. Але мало хто знає, що він захоплювався поезією. Саме тому вірші його про село, землю, хліборобів – є скарбничкою Новокам’янської територіальної громади.

          Але крім Миколи Петровича своєю сумлінною, доблесною і важкою працею прославили Новокамянку ще дуже багато селян. Серед них нагородженні орденом Трудового Червоного Прапора механізатори Костін Анатолій Іванович, Литвинов Володимир Павлович, Синько Іван Іванович та водій Хижко Володимир Вікторович. Орденом «Знак Пошани» відзначила держава важку, натхнену працю свинарок Богданової Клавдії Михайлівни, Ліфінцевої Лідії Іванівни, Нюнько Антоніни Дем’янівни та токаря Хомули Володимира Михайловича. А свинарка радгоспу «Авангард» Хижко Ольга Федорівна, яка виховала десять дітей, отримала Почесне звання «Матері-Героїні».

          В 2001 році за рішенням 15 сесії 23 скликання Херсонської обласної ради створена Новокам’янська сільська рада Каховського району Херсонської области, яка до цього входила до Чорнянської сільської ради.

          Першим Новокам’янським головою став Думинець Андрій Степанович, одночасно з ним було обрано 16 депутатів сільської ради третього скликання. Секретарем ради депутати обрали Прийму Віту Вікторівну. На цей час, вже четверте скликання поспіль, керівництво ради не змінилось.

          В 2001 році СБК «Авангард» рішенням суду було оголошено банкрутом. Почалася ліквідація, і в зв’язку з цим, в трудових книжках робітників з’явився відповідний запис про звільнення.

          В цьому ж році сільською радою було проведено розпаювання землі. Власниками земельних паїв стали 301 чоловік. Педагогічним працівниками та працівниками соціально-комунальної сфери були наданні в користування для ведення особистих селянських господарств земельні ділянки в розмірі2 гектарів.

          Кожну весну Новокам’янка потопає у білому цвіті вишневих дерев і яскраво-червоному різноманітні тюльпанів. Зараз на території земель сільської ради працюють: ТОВ «Потенціал – Агро» (Петров А.П.), ТОВ Агрофірма «Гаван» (Мелконян Г.М.), СФГ «Акант» (Помазнюк В.А.), «Алєанд» (Щербина О.С.), ФГ «Юран ВІП» (Полюхович В.І.), ПП Костецький І.В. та приватні підприємці Кіндрат О.Я., Полюхович В.І., Туманенко А.А. і 40 чоловік одноосібників. Цим самим створено сезонні робочі місця для селян. Головною продукцією товаровиробників є соя, пшениця, ячмінь, соняшник, баштанні культури та овочі.

          За рішенням виконкому сільської ради від 28 грудня 2005 року № 59 на території Новокамянської сільської ради було зареєстровано спілку громадян співвласників газопроводу «Вогник». Головою сільського газобудівного кооперативу загальними зборами був обраний Онищенко О.П. Кооператив «Вогник» налічував 90 членів. У 2006 році членами кооперативу «Вогник» за рахунок державного Фонду підтримки будівництва на селі «Власний дім» надано кредит на будівництво підводного та розподільчого газопроводів. В серпні 2007 року в степовій Новокам’янці звершилася довгоочікувана і знаменна подія – в село прийшов газ.

          Будівництво газопроводу – то ціла історія, сповнена драматизму, яка бере початок з 1992 року. Складною була траса газопроводу, бо довелося «фурсувати» зрошувальні канали. Давалася в знаки нестача коштів, дошкуляли злодії, крадучи труби. Але завдяки активній допомозі всіх гілок обласної і районної влади, завдяки сприятливим кредитам фонду «Власний дім» напередодні 16 – річниці проголошення Незалежності України у степовій Новокам’янці відбулося велике св’ято. У 90 оселях запалав блакитний вогник.

          В селі працює ціла сітка торговельної мережі, які обслуговують населення. Це три приватні продовольчі магазини: Кандаловської Л.І., Пуляєвої Л.І. та Пономаренко О.Г. Первинну медичну допомогу населенню надає фельдшерсько-акушерський пункт (фельдшер Кришко С.О.). Відділом поштового зв’язку (Хоміч О.М.) постійно та лагідно видається пенсія, проводиться передплата газет та журналів, приймаються платежі за електроенергію, телефон, газ, надаються «Товари  поштою», «Ліки на замовлення», «Фото-послуги», книжкового клубу «Сімейного дозвілля».

          На території села активно діє ветеранська організація, що об’єднує 70 пенсіонерів. Її керівник Бондар Анатолій Олександрович, в минулому поважний головний агроном радгоспу «Авангард», який підняв врожаї зернових вдвічі вище районного рівня та неодноразово відзначався в районі та області, як вмілий селекціонер по вирощуванню пшениці, кукурудзи, сої та інших культур. Головною метою в своїй роботі ветерани вважають збереження дорогих серцю традицій степової Новокам’янки і прикладають до цього багато зусиль.

                                                                                    Коли хтось каже: «хліб поганий»,

                                                                                    Оцінку ставить звисока,

                                                                                    Я хочу крикнути: «Незваний,

                                                                                    Не ображай працівника!»

                                                                                    Коли в напружених долонях

                                                                                    Тримаю зерна з колоска,

                                                                                    Вони тяжкі, вони вагомі,

                                                                                   Бо ж в них – життя степовика».                           

                                                                                                                      (М.П. Мороз)

 

Друк