header

Заозерненська сільська територіальна громада

Заозерне – село, центр Заозерненської сільської територіальної громади, розміщене за 45 км на південний схід від м. Каховка та за 1 км від автошляху Херсон – Геніческ.

Площа – 95,5 га. Кількість населення станом на 01.01.2012 р. – 703 особи, дворів – 290. Біля села проходить Каховський магістральний канал.

         День села - 19 жовтня.

Ольгівка – село, розташоване за 12 км., від Заозерненської сільської ради. Площа – 71,6 га., кількість населення – 300 осіб, дворів – 154.

Село Заозерне, раніше Янівка (Іванівка), було засновано в 1907році у період проведення аграрної реформи Столипіна. На 1911 рік в Іванівці існувала кінно-поштова станція. Першими поселенцями Янівки та Ольгівки були переселенці з Уралу, Сибіру та інших регіонів Росії.

         Умови життя перших поселенців були дуже важкими. Серед степу «стирчали» лише землянки та будівлі для скота і ніякої деревини біля двору. Висаджування дерев було зайвим заняттям, так як воду в селі викачували з одного-єдиного колодязя з глибини більш 36 метрів при допомозі коня, який крутив по колу барабан. На барабані була закріплена кадка ємкістю 5 – 6 відер води. Звичайно цієї води хватало лише на особисті потреби.

          Існує така легенда про походження назви Янівка. Колись, ще до революції, у барона Фальцфейна  був управитель Яновський, польський шляхтич, який з часом відкупив у першого частину землі і став поміщіком. Оселився шляхтич Яновський у селі, яке пізніше й назвали Яновка. Було в Яновського шестеро дітей: чотири дівчини та два хлопці. Дівчатка були гарні та лагідні, їх батько дуже любив. А от хлопці ніяк не могли порозумітися між собою та й батька не слухали.

         І от коли настав час ділити землі між дітьми, батько донькам подарував однакові частини  гарної плодородної землі, які знаходилися поблизу з Яновкою, щоб дівчата часто відвідували свого батька. І на честь доньок села на цих землях названі: Ольгівка, Мар'янівка, Катеринівка та Софіївка. Хлопці ж одержали від батька землі , які знаходилися найдалі. І щоб він їх міг бачити якомога рідше, не став ділити між ними ці землі, щоб хазяйнували  разом. На честь братів село назвали Володимиро-Ільїнка. Легенду цю розповів старожил села Михайленко Олексій Миронович.

         Радянська влада в Янівкі була встановлена у січні 1918року. Відповідно до адміністративно-територіального поділу 1923 року Іванівка ввійшла до складу Чаплинського  округу Одеської губернії. У списку населених місць Херсонського округу Одеської губернії за 1922-1923р.р. вказано, що в селі проживало 2380 мешканців та обліковувалось 423 приватних сільських господарства.

         У довіднику “Список залюднених місць Херсонської округи на 01 січня 1928 року” вказано , що в с. Іванівка проживало 2373 мешканці, налічувалося 425 дворів. У 1928 році був утворений колгосп “Артель крестьянина”, який  у 30-х роках був перейменований у колгосп ім. Молотова.

         На той час в Іванівці керувала Іванівська сільська рада Ново-Троїцького району Миколаївської області. В селі Ольгівка діяла Ольгівська сільська рада Ново-Троїцького району.На початку тридцятих років Ново-Троїцький район став входити до Мелітопольської округи, а на кінець тридцятих вже входив до Дніпропетровської області.

Зі створенням у 1929 році зернового радгоспу «Червоний Перекоп» (директор П. Редько) в селі Ольгівка створюється його відділок, який успішно працює до 1936 року. В 1936 році на базі відділення радгоспу утворено колгосп імені Ленінського комсомола. До 1957 року в цьому господарстві жителі Ольговки та навколишніх населених пунктів Червона Зоря, Артьомівка, Тімірязєвка  вирощують зерно, бавовну та бахчу, утримують тваринницькі ферми. І у лише у 1957 році колгосп ліквідується, а на його базі створюється відділення радгоспу «Асканійський».

Згідно довідок, які збереглись у жителів села Ольгівка, у 1932 році головою Ольгівської сільської ради працював Дудка Ілля Маркович, а секретарем Черниш Іван Степанович.

У 1939 році Ольгівську раду очолював  Синенюк, а секретарем був обраний Дорошко Трохим Матвійович. У 1947 – 1949 роках головою Ольгівської сільської ради працював Іващенко Гаврила Омельянович, а секретарем Дорошко Т.М. З 1957 року село ввійшло до складу територіальної громади Тавричанської сільської ради.     

Не минула стороною наші села і Велика Вітчизняна війна. Село Іванівка було окуповане фашистами 11 вересня 1941 року, а визволене частинами Червоної армії 30 жовтня 1943 року. 192 жителя Іванівки захищали рідну землю, 102 з війни не повернулися, 27 нагороджені орденами і медалями СРСР. Різними були їх шляхи і воєнна дорога. Одними з перших пішли на захист Вітчизни П.С. Гук, О.І. Афонін, А.П. Дундук; учасниками Сталінградської битви були Г.І. Акушева, В.К. Кривопляс, К.Д. Гуцаленко; учасниками танкової битви під Курском – К.Д. Гуцаленко, О.І. Афонін. Серед визволителів Криму були П.С. Гук, С.Л. Пенязєв. Живою легендою 394-ої Криворізької дивізії став тракторист із Іванівки М.І. Пенязєв.

             Прапор Перемоги при визволені від фашизма по країнам Європи пронесли І.Г. Каменєв, В.А. Руснак, М. Коновалов, П.І. Дьяков, а по Німеччині – В.Т. Андрієвський, О.І. Афонін, К.Д. Гуцаленко, Ю.І. Гулицький, Г.К. Бойко.

         Житель села Ольгівка, водій військового підрозділу 3-ої Ударної армії 1-го Білоруського фронту Парфьоненко Федір Іванович був не тільки учасником штурму Берліну, але і входив до групи бійців, яка встановила Прапор Перемоги над рейхстагом. Також в Берліні зустріла дев’яте травня 1945 року Бойко Галина Константинівна, яка після призову в Новотроїцькому військкоматі, пройшла бойовий шлях через Пойму, Бахчисарай, Запоріжжя, Москву, Латвію, Литву, Кьонігсберг. Вона врятувала багато бійців, під вогнем ворога на собі витягуя їх  з поля бою. При цьому сама два рази отримала важкі поранення. Бойко Г.К.  за бойові заслуги нагороджена орденом Великої Вітчизняної війни I ступеня.

         В тилу селяни теж віддавали всі сили, працюючи на Перемогу. Медаллю «За доблесну працю в Великій Вітчизняній війні 1941 -45 р.р.» нагороджені Іващенко Г.М., Конькова К.І., Кравцова О.А., Троцан М.О..   

Проходять роки. Йдуть з життя  ветерани, а подвиг їх залишається назавжди. Вдячні земляки до 40-річчя Великої Перемоги на кошти, зібрані сільською громадою, побудували в селі Заозерне пам’ятник загиблим воїнам. У будівництві брали участь від малого до старого. Учні школи приходили разом із вчителями, збирали каміння для фундаменту. Дорослі після важкого робочого дня (а це було наприкінці літа та й осені) приходили, не зважаючи на втому. І кожен старався бути чим-небудь  корисним. Особистий приклад показувала голова сільської ради О.І.Василенко, яка запросила для створення  пам’ятника архітектора Причепу Богдана Степановича.

                    Квіти біля підніжжя пам’ятника посадили вдови, ті, у кого чоловіки , сини, брати загинули смертю хоробрих у цій важкій і довгій війні. Разом з будівництвом пам’ятника було закладено Алею Слави, висаджено декілька десятків дерев.

У грудні 1947року відбулися перші післявоєнні вибори. Іванівську сільську раду, очолили голова – М.Т.Довбня та секретар  - Г.М. Басс. Рішенням виконкому Херсонської обласної ради депутатів трудящих від 23 серпня 1963 року село Іванівка Тавричанської сільської ради Чаплинського району було перейменовано в село Заозерне.

                У зв’язку з об’єднанням обласних промислової і сільської рад депутатів трудящих 4 січня 1965року Указом Президії Верховної Ради УРСР проведено розукрупнення районів, у результаті чого села Заозерне та Ольгівка Тавричанської сільської ради увійшли до складу Каховського району Херсонської області, а сільськогосподарські підрозділи, розташовані в цих селах, стали відділеннями № 3 та №4 радгоспу  “Асканійський”.   

         На підставі наказу Каховського треста радгоспів від 11 травня 1975 року був створений радгосп «Херсонський» з головною базою в селі Заозерном та відділенням в селі Ольгівка. Основні завдання радгоспу – вирощування зерна кормів та м’ясо-молочне виробництво. З перших днів його очолив Шешеня Володимир Васильович, який пропрацював  директором радгоспу більше двадцяти  років. Це  було велике господарство.  Його площа складались з 5036 га. орної землі, з яких 2998 га. зрошуваної  землі. В радгоспі працювали три мехзагони, ферма  на 1000 корів дійного стада, свиноферма, величезний комплекс  по відгодівлі більш  4 000 тисяч голів великої рогатої худоби, де було все механізовано та автоматизовано.

         Володимир Васильович, степовик від народження, після закінчення в 1953 році школи-семирічки в рідному селі Архангельська Слобода, починав свою трудову біографію трактористом у відділку № 2 радгоспу «Червоний Перекоп», в якому на обліку було 5,5 тисяч гектарів сільськогосподарських земель. Тут він освоїв трактора У-2, С-65, НАТІ, ХТЗ, ЧТЗ, і по призову комсомолу поїхав на підняття цілини у Кокчетавську область. Невдовзі повернувся до рідної домівки, відслужив у лавах радянських збройних сил, а після демобілізації в перші ж жнива відзначився найбільшим по відділку намолотом зерна. Сам директор К.Г. Панкевич поздоровив його з успіхом і рекомендував бригадиром тракторної бригади, а молодь обрала комсоргом відділка. Подальший трудовий шлях Шешені В.В. – це 3 роки навчання в Кіровоградській вищій партшколі і отримання диплома агронома-організатора, плідна праця керуючим відділка № 3 радгоспу «Червоний Перекоп», а потім до 1975 року головним агрономом цього господарства, яке обробляло 18,5 тисяч гектарів земель.

         В новоствореному господарстві Володимир Васильович по-перше згуртував людей. Його помічниками стали секретарі парткома Ткач М.І., а потім Хруслов О.Д., голови профкома Пенязев М.Є., Василенко О.І., Гармаш С.М. та Хруслов О.Д.

         Перспективи розвитку господарства та трудові будні вершили головні спеціалісти Мякенький М.Ф., Куришко О.М., Козлов В.І., Корнієнко О.І., Васейко Ю.А., Коцегубов В.І., Зюзін С.В., Василенко В.М., Мякенька Н.Ф., Гармаш С.М..

         На комплексі по відгодівлі молодняка великої рогатої худоби, який очолював Горбенко Анатолій  Іванович, щорічно отримували від 300 до 500 тон м’яса. Середні надої по господарству складали 3 500 кг молока на корову. Найвищих показників - більш 4 000 кг на корову, отримували доярки: Черевко О.Є., Мамонтова С.В., Лисак Н.М., Гаврих В.М., Чорна Н.І..

За вагомі успіхи в цій важкій праці Черевко О.Є., Гаврих В.М., та ветеринарний лікар  Синицина Л.Т. були відзначені урядовими нагородами.

Під керівництвом начальників мехзагонів Курбацького В.Г., Троцана П.І., Глущенко Т.Д., Гайдаша В.Г. успішно вирішувались виробничі завдання в рослинництві. Передових показників в цій важкій та відповідальній праці досягли механізатори: Іващенко Д.І., Гребняк В.В., Дудченко П.О., Близнюк В.А., Каменєв І.Г., Польськой М.І. та інші. За найвищі досягнення та сумлінну працю Тракторист Клименко Андрій Тихонович нагороджений орденом Жовтневої революції та Орденом Леніна, а комбайнер Курбацький Василь Григорович відзначений орденом Трудового Червоного прапора.

При цьому особливу увагу керівництво радгоспу «Херсонський» приділяло соціальній сфері сіл Заозерне та Ольгівка. Крім адмінбудівлі радгоспу побудовані столова, магазин, сауна, кімната для відпочинку працівників. Багато побудовано житлових будинків, дитячий садок, школу-восьмирічку, а потім новобудову середньої школи, фельдшерсько-акушерський пункт, сільську раду. Села втопали в зелені.

Під час реформування аграрного сектора на початку XXI століття сільськогосподарські землі були розпайовані, а власники земельних паїв здали їх в оренду різним сільгоспвиробникам: ТОВ “ТД “Продексім” – Колихаєв І.В., ТОВ “Тандем-ЮГ” – Довбня Ю.Г. і Стародубець Ю.Г., ПП”Кантер В.О.”-Кантер О.В., ПП”Авраменко С.В.”- Авраменко С.В.,  ТОВ “Агронорма”- Мірошниченко Т.Б., ПП”Степанішин В.Т.”- Степанішин В.Т. , ПП “Табунщик В.М.”- Табунщик А.М., ФГ “Травень” – Стукан С.М., «Укрпромснаб”, ФГ ”ТВМ-АГРО”. При цьому стовідсотково була збережена меліоративна система.

  Заозерненська сільська рада займає площу 6309.6 га., з яких ріллі 5036 га., в тому числі зрошення 3930 га. З загального складу земель розпайовано 4866,6 га., які знаходяться в приватній власності 534 пайщиків.

                             Неординарним був розвиток освіти на селі. Так у 1920 році в селі була заснована початкова школа, в 1946 побудована восьмирічка, яка існувала до 1968 року. З 1968 року в селі знову діяла початкова школа.

                   Новобудову Заозерненської школи було відкрито в 1981 році. Спочатку як восьмирічну, а у 1988 році згідно реорганізації, як Заозерненську середню школу. 29 березня 1993 року вона перейменована в Заозерненську загальноосвітню школу I-III ступенів. На сьогоднішній день у навчальному закладі навчається 66 учнів. Педагогічний колектив , в якому працює 16 творчих педагогів, очолює директор Корнієнко Людмила Миколаївна. Заступник директора з навчально-виховної роботи – Марчук Тетяна Антонівна. Педколектив закладу має високий професійний рівень і є збалансованим поєднанням досвідчених педагогів і молодих вчителів. Серед них: четверо мають кваліфікаційний рівень спеціаліста вищої категорії, шестеро – спеціаліста першої категорії, а звання «Старший учитель» присвоєно трьом педагогам.

                   З 1981 року зі стін школи вийшов 361 випускник з неповною середньою освітою, а 232 випускника отримали середню освіту. 3 учня закінчили школу з золотою медаллю. Це: Олеся Василенко (2001 р.), Ольга Василенко (2004 р.) та Іван Корнієнко – випускник 2006 року.  

Більше 25 років працють в школі: Л.М. Корнієнко, Т.В. Земзуля, Г.І. Захаревич, В.Є. Гук, В.М. Карпович, Н.В. Остроушко.  

                   На сьогодні функціонують: сільський Будинок культури в с. Заозерне, сільський клуб в с. Ольгівка, два ФАПи та дві бібліотеки. Багато років головою Заозерненської сільської ради  була О.І.Василенко. У 2010 році на виборах було обрано  головою Мєхова Івана Дмитровича.

                   За підсумками в районному конкурсі серед сільських рад на «Кубок Прогресу» в 2007 році Заозерненська сільська рада (сільський голова Василенко О.І., секретар ради Пшенична О.В.) була визначена переможцем в першій категорії і отримала Диплом, перехідний Кубок та грошовий приз.

                                                                                                О.І. Василенко, В.І. Любак,

                                                                                          О.Д. Хруслов, О.В. Пшенична

Друк