header

Чорнянська територіальна громада

                                             У степу, де чайку кличе чайка,

                                                                          Де з каналу місяць воду п’є

                                                                         Народилася моя Чорнянка

                                                                        Й з кожним днем все кращою стає.

                                                                                                                                            Д. Проценко

Село Чорнянка – другий по чисельності населений пункт Каховського району (на 01.01.2013 року 3 604 мешканці) ­ розташоване за 25 км від міста Каховка та за 18 км від залізничної станції Каховка. Повз село проходить Північно-­Кримський зрошувальний канал і шосе Нова Каховка – Скадовськ.

Михайло  Адамович  Лаубе – один із перших голів  комуни імені ІІІ­го Комінтерна.

Черненька заснована у 1791 році значним державним та громадським діячем Російської імперії графом Миколою Семеновичем Мордвиновим. Мордвинов М.С. народився 17 квітня 1754 року, а помер 30 березня 1845 року. У 1802 році Микола Семенович був призначений морським міністром Росії, очолив Чорноморське Адміралтейство та став членом Державної Ради. В 1823 році він обирається Президентом Вільного економічного товариства, в якому головує до 1840 року. З 1826 року він почесний член Петербурзької Академії наук та дійсний член Верховного карного суду. Мордвинов М.С. – єдиний член Верховного карного суду, який відмовився підписати смертний вирок декабристам. Виступав за безземельне звільнення селян за викуп. 

Царським урядом, за умови створення поселення, Мордвинову М.С. було продано 12 000 десятин землі по три копійки за десятину. У 1791 році він засновує свій маєток на місці сучасної Чорнянки. Першими поселенцями стають збіглі кріпаки. Для зацікавлення сім’ям перших поселенців М.С. Мордвинов надавав у користування пару волів, корову, десяток вівців, віз, канат і дрючок. В подальшому ці родини були зареєстровані кріпаками. Додатково у 1810 році із внутрішніх губерній Росії Мордвинов переселяє інших кріпаків. У 1796 році в Чорнянці мешкало «158 ревизских душ», у 1816 році нараховувалось 46 подвір’їв, у 1885 році ­ 234 подвір’я з населенням у 721 душу чоловічої статі та 715 душ жіночої.

Чому Черненька? За легендою чумаків, що мандрували чумацьким шляхом до Криму по сіль і верталися додому, у надвечір’я  зустрічала біла красива хатина в долині і чорнява писанка­жінка, що поралася у дворі. Вони з радістю і надією на перепочинок вигукували: «Дивись, Черненька! Перепочинемо, водички поп’ємо, поспіваємо, худобу нагодуємо…».

Є також ще тлумачення. За Новокам’янкою тягнеться балка, в якій накопичується дощова вода. Від води та грязюки уся долина бачиться чорною, тому люди її називали Чорною долиною, а поселення навколо неї Чорною Долиною та Черненькою.

Від жорстокого поміщика­глитая у цю місцевість утікали бідні люди. Поряд з Черненькою утворились хутори: Осінній, Бринзів, Сергіївські, Цукурівські, Пересунька, Натаровський.

Черненька отримала статус села з часу заснування церкви, а саме з 1791 року. Володіння графа Мордвинова обмежував земельний рів. В селі був викопаний колодязь.

Після смерті графа М.С. Мордвинова, маєток перейшов у власність його сина колезького радника графа Олександра Миколайовича Мордвинова. Маєток складав 43 тисячі десятин землі і налічував вісім економій. До складу цих економій входили землі навколо Британів (сучасні Дніпряни), Ключового (сучасна м. Нова Каховка), Малокаховки, Дмитрівки, хутора Гризія (сучасне с. Червоний Перекоп), Новотимофіївки, Новокам’янки, Чорної Долини, Семенівки, Цукурів, Сергіївських, Натарівських та Чорноморівських хуторів. Черненька була центральною економією маєтку.

З довідника «Россия. Полное географическое описание нашого Отечества» під редакцією В.П. Семенова­Тяньшанського (1910 р.) дізнаємося, якою Черненька була на початку ХХ ст.: «По Перекопському поштовому тракту, що йде на південь від Каховки, верстах у 20 від містечка знаходиться простий маєток «Чорна Долина» графа О. Мордвинова площею 43 тисячі десятин при щорічному економічному заорюванні 6 тисяч десятин. Під пасовиськом знаходиться до 15 тисяч десятин, в оренду здавали до 18 тисяч десятин землі. Сівозміна шестипільна. Важливу роль відіграє тваринництво. Утримується понад 40 тисяч голів мериносних овець, робочих волів до 600 штук, до 175 корів, до 400 штук молодняка. Добре організовано молочне господарство. Масло і сири (швейцарський, лімбурзький і тільзітський) збуваються до Херсона, Одеси і Севастополя. Є завод кавалерійських і артилерійських коней, великий виноградник, фруктовий сад, плодові деревні розплідники, літній сад і парк, лісок. Для дітей службовців на кошти власника утримувалась школа». 

У наказі управителю економії Івану Оліверу граф визначив програму діяння:

«Всі економічні будови, як: вівчарні, сараї, будинки будувати по можливості з червоної цегли на кам’яних фундаментах. А для цього побудувати цегельний завод, взяти майстра;

Поставити побільше тирсових машин, вибудувати вітряний млин в двох поставах, перебудувати трактир;

Заорати бережини;

Володимир Янович Ушацький – секретар партійного осередку комуни імені ІІІ­го Комінтерна

Під час окоту брати сільських хлопчиків; всі баби, що отримують пайок, зобов’язані виходити на барщину;

Збільшити стадо овець, всі робітники повинні повернутися до роботи, кому потрібно – дати пайок, а відробляти 6 днів;

Присилати щорічно із доходів по 10 тисяч рублів серебром».

Програма виконувалась. Село одержало чудову питну воду в трьох криницях. Вони живили Чорнянку до 1964 року – до введення в дію водопроводу.

Ще служать людям графські будівлі, склади, колишня школа, комора, але більшість занепадає, зберігаючи табличку – «пам’ятка історична».

Поряд з великим позитивом зосередження маєтку Мордвинова в Чорнянці довгий час залишалось кріпацтво. Весною на Каховському ярмарку куплявся живий товар – робітники: голодні, бездомні в більшості, одинокі і сім’ї, що шукали засоби до життя. У важкій щоденній праці окремі бідняки ставали добрими господарями, навіть з часом викуплялися на волю. Мордвинов наділяв землю, давав продукти, житло. Але треба було працювати – 6 днів на тиждень. Застосовувались штрафи, фізичні покарання. Чабани роками з вівцями і собаками були в степу, тут і харчувались. 

У 1905 році селяни із інших економій, а саме ­ із Малої Каховки, Британів, Дмитрівки, приїздили в Черненську економію з вимогою дати їм по 300 десятин землі в оренду з оплатою по 3 рублі за десятину. Грубо штовхали урядника, охоронців. Потребували корму своїм коням, бо їхати відмовилися до підписання договору. І договір було підписано за вимогою бунтівників. Керівника Черненьської економії Івана Коха селяни вигнали. Після цього за наказом графа економія для дотримання порядку від бунтівників найняла озброєний загін із донських козаків.

З 1907 року посаду керівника економії обіймав Д.Ф. Бурлюк – агроном, вчений, чудовий, добродушний і справедливий розпорядник. Коли він від’їжджав з попередньої економії – селяни несли його до пристані на руках. Д. Бурлюк відзначався гуманністю і людяністю. Свою сім’ю він привіз у Черненьку. Дружина Людмила Йосипівна (Міхневич) Бурлюк працювала вчителем музики і живопису. Свої роботи виставляла на виставці в Києві (1908 р.) та у салоні Іздепського (1909 р.). У сім’ї Бурлюків було шестеро дітей: Давид, Володимир, Микола, Людмила, Надія, Маріана. Усі діти були освіченими, здібними, талановитиим, з прогресивними поглядами, цінували мистецтво, мали в ньому успіхи. В сім’ї панувала дружба, взаємоповага.

Давид Федорович Бурлюк був нащадком козацького роду. Мав велику бібліотеку, написав ряд праць по агрономії, був прихильником неглибокої оранки. За його правління двір мав зразковий вигляд, висаджувалось багато квітів, буяв літній сад, який перетворювався на художню майстерню і дискусійний клуб. Син Давид організував у маєтку музей. Він був активним дослідником скіфських і сарматських курганів. Проводились розкопки і дослідження трипільської культури. Спільно з родиною Бурлюків працював хранитель і організатор Херсонського музею Віктор Гошкевич. Креслення розкопок робив Давид.

У творчій галереї сім’ї в Черненьці зберігалася кам’яна баба, узята з курганів. Давид перевіз її до Москви разом з двома возами цінностей археологічних розкопок. Велика їх кількість була продана Херсонському музею. Взагалі археологія наклала великий відбиток на всю творчість сім’ї. З цим співпадає назва товариства «Гілея». Гілейці – футуристи. Футуризм – ідея створення мистецтва майбутнього, забезпечення художніх традицій. Ідейним натхненником групи «Гілея», батьком футуризму був поет, живописець, талановитий оратор і організатор Д.Д. Бурлюк. Батьківщиною футуризму судилося стати Черненьці, що за оцінкою автора книги «Полутораглазый стрелец», поета Б. Ліфшиця «стала точкою перетину координат течії і російської поезії, і живопису, яке ввійшло в їх історію під іменем футуризму».

Саме в Черненьці в 1905­1907 роках була організована Д. Бурлюком група талановитих літераторів, живописців. В. Хлєбніков, В. Маяковський, В. Бурлюк, Б. Ліфшиць, О. Кручених, Екстер, В. Каменський, М. Ларіонов, Б. Лавреньов, В. Татлін зробили Черненьку відомою далеко за межами Таврійського краю. Черненька перетворилася з сімейної творчої майстерні в центр російського авангарду і штаб футуризму. Тут влаштовували театральні вистави, а потім возили їх по Україні, Росії. Випускали збірки поезій: «Вікна», «Салон», «Учитель і Учень», «Затичка», «Дохла луна», «Молоко кобилиці», «Вовче сонце». Бурлюки в Черненьці ставили п’єси, де самі були акторами. В. Маяковський для сільських дітей організував майстер­клас малювання. У 1915 році Д.Ф. Бурлюк помер. Сім’я поїхала до Підмосков’я. Важлива сторінка новітньої історії Чорнянки зупиняється…

І лише у 2002 році в Чорнянку знову повернулися футуристи. Спочатку з другим народженням музею, а потім з фестивалем «сучасного мистецтва», який організовує «Центр молодіжних ініціатив «Тотем». Таких фестивалів до 100­річчя футуризму було сім. 

Останім управителем Черненької економії став полковник Завгородній. Маєток було реорганізовано у військове господарство для забезпечення потреб армії Російської держави. Старий царський режим протримався в Черненьці до 1918 року. Навесну село було окуповане німецькими військами, які з нього пішли у листопаді цього ж року. У грудні1918 року почався розподіл земель графа Мордвинова.

1923 рік. Сім’я Майєрів – одних з перших чорнянських комунарів.

Пройшли вибори у Чорнянську сільську раду, на території економії організовано військкультпостач, який займався городництвом. Вирощували овочі для постачання до лав Червоної армії. Протягом 1919 – 1920 років село неодноразово захоплювалось загонами Махна, Григор’єва, Зеленого, військами Денікіна і Врангеля. Запам’ятали черненьці і катування Яшки Сибіряка. Більшість селян радо зустріла революцію і стала на захист її завоювань. В Першій кінній М. Будьонного воював Микола Герасимович Остапенко, артилеристом служив Олександр Несторович Дружинін, в лавах Східного фронту воювали Степан Кутанов, Трохим Кондрашов, чекістом служив Г. Басов. Загалом за волю та землю в лавах Червоної армії воювало більш сотні черненьців. Сторінкою пам’яті залишиться в історії громади сьоме серпня 1920 року. В цей день під натиском піхотних частин барона Врангеля та кавалерійської бригади генерала Барбовича смертю хоробрих загинув практично весь склад 4­го латишського стрілецького полку славнозвісної Латишської дивізії. Не пощадили білогвардійці і важкопоранених бійців.

Після громадянської війни залишився в Черненьці в минулому командир розві­дувального ескадрону окремого кавалерійського полку дивізіону особливого призначення В.Я. Ушатський. В подальшому він був парторгом комуни ім. Комінтерна, а потім організатором і керівником Каховського музею. Вольдемар Янович був нагороджений орденом Червоного Прапора.

В 1920 році на базі колишньої економії організувався радгосп ім. Карла Лібкнехта. Почались відновлювальні роботи: обладнання майстерень та сільгоспінвентаря приводилось до ладу. Із споруди контори створили сільський клуб. До радгоспу приїхали працювати багато бійців із Латишської дивізії. Директором радгоспу був латиш Рейман, після нього на посаді директора працював німець Герберт до 1923 року. 

 На час створення Кахівського району до складу Черненської сільської ради входили: село Черненька (991 житель), хутори Сергіївські (1050) та комуна ІІІ­го Комінтерна (315). У 1925 році територіальний устрій сільської ради складає: село Черненька (3 562 селян) та хутори Сергіївські (844). На той час в Черненьці працювали: 2 млини, 3 маслоробні і 2 вітряки, а на хуторах Сергіївських – 3 вітряки і маслоробня.

У 1927 році Черненьська сільська рада об’єднує шість населених пунктів. Це: село Черненька, в якому мешкає 3 914 жителів (в тому числі – 2 076 жінок) і 747 господарств (в тому числі 50 – неселянського типу); хутори: Олешківці (182 жителів), Старосергіївські (422) та Цукури (255); два висілки ­ Кам’яний (138 жителів) і Пересунька (50). Переважна національність мешканців – українці. Відстань від сільради до висілка Пересунька складала 10 км, до хуторів Старосергіївських – 8 км, а до Олешківців – 3 км.

Батько російського футуризму Давид Давидович Бурлюк

У лютому 1923 року до радгоспу ім. Карла Лібкнехта прибула урядова комісія, яка повідомила, що радгосп передається комуні «Відлуння». У червні 1923 року в село приїхали 42 сім’ї американських емігрантів, що відгукнулися на лист В.І. Леніна до американських робітників. Уряд України виділив комуні 1 981 десятину землі. До «Відлуння» приєдналися: комуна з Британів «Новий побут», яка об’єднувала 34 членів, 70 десятин землі, мала 3 голови молочної худоби і 7 голів рогатої худоби;  комуна «Новий лад» із Тамбовської губернії, в яку входило 230 чоловік, під керівництвом Мелешка і Воропая. Очолив нову комуну сибіряк І. Мелешко, а назвали її комуною ім. ІІІ Комінтерну.

Американці привезли трактори «Фордзон», сільгоспмашини, обладнання. Серед комунарів були спеціалісти різних професій. У 1925 році комуну очолив Микола Ковач. Комунари чітко організували роботу, керувала роботою рада комуни у складі 9 комунарів, керівником ради був голова комуни. Рішення її були обов’язкові для всіх. Діяла партійна і комсомольська організації, які були організаторами і виконавцями рішень ради.

1951 рік, передовики виробництва колгоспу «Сталінська конституція» на Новомаячківській районній сільгоспвиставці

На 17 квітня 1925 року Черненьське сільгосптовариство – комуна ім. Комінтерну нараховувала 486 членів, 6 649 рублів власних коштів, 1 834 рублі пайового капіталу, 2 бугаї та одного борова у парувальному пункті, 25 голів молочної худоби і 24 голови великої рогатої худоби та була забезпечена посівним матеріалом на 1 125 рублів. Комуна вважалась Каховським районним земельним управлінням організаційно міцним колгоспом. Вона отримала державні кредити: на купівлю бугая (120 руб.); на обробіток парів 25 господарств (1 100 руб.); на придбання кормів для худоби 200 господарств (4 500 руб.); на купівлю робочої худоби 78 господарствам (7 000 руб.).

В цілому період створення та економічного становлення комуни ім. ІІІ Комінтерну проводився з досвіду, набутого відомими економістами німцем Райффайзеном та росіянином Олександром Івановичем Чаяновим по кредитуванню та розвитку сільгоспспоживкооперації. А головне, що колективізація сільського господарства на той час ґрунтувалась на провідних ідеях М.І. Бухаріна та В.І. Леніна про кооперацію і нову економічну політику.

Чіткий розпорядок, трудова дисципліна, взаємодопомога і персональна відповідальність панували в комуні. Харчувались в їдальні комуни. Вирощували хліб, бавовну, овочі. Успішно утримувались: молочне стадо, свинарство, вівчарство, птиця, для армії готували коней і собак, займались садівництвом і виноградарством. За чотири роки наполегливої праці колектив комуни, яка обробляла 2 000 десятин посівів, з кожної десятини отримав 107 рублів прибутку проти 26 рублів у сусідніх господарствах.

Урожайність зернових збільшилась з приходом, на прохання комуни, на посаду головного агронома вчорашнього ректора Херсонського сільгоспінституту Павла Сараєва. Тваринницьку галузь вели заві­дуючий фермою і заступник голови комуни Франц Раумберг та його помічник чорнянин Федір Кабанчук. На фермі встановили автопоїлки, заготовляли силос в баштах, підлогу зробили з червоної цегли. Ф. Раумберг співпрацював з інститутом «Асканія­Нова» по молочному стаду та вівчарству. Тому наука, кормова база, організація праці – значно покращили продуктивність тварин, збільшилася кількість молочної продукції, зросли настриг вовни до 4,1 кг на вівцю та приплід до 120 ягнят на 100 вівцематок.

Завідуюча птахоферми комуни сербка Юлія Францівна Майєр в грудні 1929 року брала участь у першій Всесоюзній нараді жінок­колгоспниць. При цьому Ю. Майєр виховувала 4 дітей, що приїхали з нею з Америки. Чоловік Г. Майєр завідував столярною майстернею, робив прекрасні меблі.

 Доярка комуни Рябенко С.К. надоювала по 5,5 тис. кг молока на корову від своєї групи. А її рекордистка «Гортензія», що була на виставці в Москві, – 6 тис. кг. За досягнуті успіхи в роботі Софія Кіндратівна була обрана делегатом з’їзду стахановців в 1936 році, виступила на форумі. Орден Трудового Червоного Прапора і пам’ятний дарунок – патефон їй вручав на з’їзді Всеросійський староста М.І. Калінін. А керівництвом ВДНГ СРСР Рябенко була нагороджена великою срібною медаллю.

Працівники та вихованці дитячого будинку комуни ім. ІІІ­го Комінтерну

В комуні працювали дитсадок і дитячий будинок, духовий оркестр, німе кіно, а в 1928 році уже звукове, школа, якою керував Іван Данилович Заводяний, котрий потім був призначений директором Каховської школи. У комуні були створені гуртки, ставилися п’єси, працювала агітбригада (керівник – Ю.Ф. Майєр). Самодіяльність їздила по навколишніх селах. Танцювали «під дубом» у парку під духовий оркестр з електроосвітленням. Духовики після танців отримували літр молока і булочку. Щоденно зранку в комуні піднімали червоний прапор. Комуна виростила прекрасних трударів, патріотів і механізаторів Григорія Кудаса і Олександра Тіля.

Григорій Олександрович Кудас народився 7 листопада 1917 року в Чорнянці в родині бідняка. 15­річним парубком розпочав свою трудову діяльність в комуні ім. Комінтерну. У 1935 році він направлений керівництвом артілі на курси комбайнерів, а в 1936 проклав першу тракторну борозну. До 1980 року Кудас орав, сіяв хліб, починав свою працю з першим промінням сонця і закінчував її з його заходом. За свою сумлінну, героїчну працю Григорій Олександрович Кудас був нагороджений двома орденами Леніна, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, трьома медалями ВДНГ СРСР, медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років». Президією Верховної Ради УРСР йому було присвоєно звання заслуженого механізатора сільського господарства УРСР. Кудас Г.О. неодноразово обирався депутатом Каховської районної та Чорнянської сільської рад. Олександр Іванович Тіль за свою наполегливу сумлінну працю був нагороджений орденом Леніна і орденом Трудового Червоного Прапора.

Всі керівники комуни в подальшому були висунуті на керівні посади району, міста Каховки, інших районів області, а в 1937 – 1938 роках репресовані. Агроном комуни П. Сараєв був направлений на навчання до академії в Москву, відмінно її закінчив, добровольцем пішов на фронт, був поранений. Добре воював, орденоносець, але особливо гордився нагородою ­ «Книжкою агронома від Бога і вченого Д.Ф. Бурлюка». Завжди блищали очі дітей комунарів, коли заходила мова про той час. Говорили: «Ми без важких наслідків пережили голодовку тридцятих років завдяки комуні».

В період 1931 – 1933 років в Черненьці створюється і працює найбільша кількість колективних господарств. Це: колгоспи «Червоний орач», «Червоний кооператор», «Розквіт», «Червона хвиля», «Перше травня», імені М. Горького. У 1933 році комуну ім. Комінтерну реорганізовано в артіль «Комінтерн». А в 1936 році в Черненьці створено колгосп «Сталінська конституція». Почався період нового колгоспного села, нового селянина. У колективній праці, домашніх турботах, неприємних новинах про «ворогів народу» селян застигла війна.

12 сімей разом з дітьми погнали колгоспну худобу на схід до Росії, а потім до Казахстану. На початку вересня 1941 року ворог був у Черненьці і встановив «новий порядок», який обійшовся селу втратами у 343 тисячі карбованців. Фашисти знищили: 2 силосні башти, майстерні, дитячий будинок, томатний цех, зерносклад, церкву, лісок, сад і парк. До Німеччини та інших країн Європи вивезли на роботи більш ста хлопців та дівчат 15 – 16 років. 

385 жителів Черненьки билися з ворогом, 298 з них загинули смертю хоробрих, 87 селян були нагороджені орденами і медалями.

 Серед тих, хто захистив батьківщину, чорнянці особливо шанують: Титова Федора Михайловича, майора, який загинув під селом Ключове у вересні 1941 року та нагороджений орденами Червоного Прапора і Червоної Зірки, похованого у Чорнянці; Хмелевського Олександра Михайловича, нагородженого 16.09.1941 року орденом Червоного Прапора за знищення фашистського танку, медалями «За оборону Севастополя» і «За оборону Кавказу»; Дикуна Олександра Миколайовича – капітана, командира танкової роти, нагородженого двома орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни І і ІІ ступенів; Осадчука Михайла Трохимовича, нагородженого орденами Вітчизняної війни І і ІІ ступенів та медаллю «За відвагу»; Хлопіка Миколу Івановича – кавалера орденів Слави ІІІ ступеня та Червоної Зірки; Шмигельського Михайла Омеляновича – нагородженого орденами Слави ІІІ ступеня, Червоного Прапора і медаллю «За відвагу»; Ямкового Олександра Миколайовича – кавалера двох орденів Червоної Зірки. Незабутні імена і інших героїв. Серед них: Клименко П.Т. – нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня і медаллю «За відвагу», Клименко М.Д. – кавалер ордена Слави ІІІ ступеня, Фисина О.І. – нагороджений орденом Червоного Прапора та медаллю «За відвагу», Кулинич А.П. і Мазун Ф.Ф. – кавалери орденів Червоного Прапора і Вітчизняної війни ІІ ступеня, Заводяний І.Д. та Остапенко В.Т. – нагороджені орденом Червоного Прапора, Ямковий І.Х. – кавалер ордена Червоної Зірки, Гавриленко М.О. – нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня та медаллю «За бойові заслуги», Ласий Н.Г., Огар С.П. і Третяк Я.Й. – кавалери ордена Вітчизняної війни ІІ ступеня.

граф Микола Семенович Мордвинов

Нелегкими для селян були часи після звільнення від окупантів та перші післявоєнні роки. З людьми поряд в ці важкі часи були і керівники колгоспів. В пам’яті громади залишились їх імена, прізвища та зроблені добрі справи. Колгосп «Комінтерн» очолювали: Михайло Адамович Лаубе, Федір Фисина, Кузьма Михайлович Борщ, Гуров. Колгоспом «Червона хвиля» керували: Кузьма Михайлович Борщ, Іван Іванович Мулов, Гришко, Йосип Кіндратович Василенко, Костянтин Черняєв. В колгоспі імені М. Горького головували Дідій та Михайло Дмитрович Крилов, в колгоспі «Перше травня» ­ Іван Харитонович Ямковий, Василь Васильович Курбачов, а в колгоспі «Червоний орач» ­ Іван Іванович Дружинін. З 1945 року колгоспом «Сталінська конституція» керував шановний Олександр Миколайович Ямковий. 

Станом на 1 вересня 1951 року на території Чорнянської сільської ради працювали шість колгоспів та бавовнорадгосп № 2. Загальна площа земель була слідуючою: колгосп «Червона хвиля» (с. Чорнянка) – 1855 га; колгосп «Перше травня» (с. Чорнянка) – 2 383 га; колгосп «Комінтерн» (с. Чорнянка) – 2 650 га; колгосп імені Горького (хутір Пересунька) – 2 661 га; колгосп «Серп і Молот» (с. Новокам’янка) – 2 670 га; колгосп «Сталінська конституція» (с. Чорнянка) – 2 871 га; бавовнорадгосп № 2 (с. Кам’янка, с. Цукури, с. Червоне Поділля, хутір Сергіївський, хутір Олешки) – 3 008 га.

У другій половині п’ятдесятих років пішов процес об’єднання та укрупнення колгоспів. У 1956 році колгосп «Червона хвиля» ввійшов до складу колгоспу «Перше травня». Головою колгоспу був обраний Іван Харитонович Ямковий. В цьому ж році пройшло злиття колгоспів «Комінтерн», «Сталінська Конституція» та імені М. Горького в одне господарство під назвою колгосп ім. Г.М. Малєнкова, яке очолив Д.М. Андріященко. У 1957 році цей колгосп отримав назву імені Хрущова, а потім імені Леніна. 13 травня 1959 року після дводенних зборів пройшло об’єднання колгоспів «Перше травня» та імені Леніна в одне укрупнене господарство. Після об’єднання колгосп отримав назву імені Леніна, а головою був обраний Данило Максимович Андріященко.

 

 

 

 

 

 

 

 

    

Друк