header

Тавричанська територіальна громада

         Тавричанська сільська територіальна громада об’єднує чотири села: село Тавричанка (на 01.01.2013 р. – 1 729 мешканців), Мар’янівка (524), Солідарне (184) та Скворцівка (128). Всього населення – 2 565 чоловік. Тавричанка – центр сільської ради (до 1959 року – Щербинівка) розташована за 55 км від міста Каховка.

         У часи заселення Північного Причорномор’я, у 1828 році, збудовується маєток німецького герцога Ангальта – Кетенського, який отримує назву Асканія-Нова. У ХІХ ст. тут господарювали найбагатші поміщики Південної України, «королі вівчарства» - Фальц-Фейни, які мали у власності біля 20 тисяч десятин землі. У другій половині ХІХ сторіччя Софія Фальц-Фейн розпродає частину земель. Того ж часу кілька десятин землі у неї купує заможній селянин В.К. Щербина і засновує на цих землях хутір. Зі спогадів старожилів хутір у 1907 році налічував вісім хат з саману, росла одна деревина та була одна криниця. Багато пізніше – споруджували будинки вже з цегли або каменю і вкривали їх черепицею. По сусідству розташовувались хутори Гребняків, Дашковських, Баканових та інші. Хутори були підпорядковані Громовській волості Дніпровського повіту Тавричеської губернії.

Населений пункт Мар’янівка (деякий час мав назву Іванівка) бере свій початок з хутора Чуйка, який виник у другій половині ХІХ сторіччя. На хуторах, до складу яких входив  хутір Чуйка, з 1913 року існувала церковно-приходська школа. Також у другій половині ХІХ століття створюється  населений пункт Скворцівка.

На час заснування Кахівського, Чаплинського та інших районів хутір Щербини і Васюри (так він визначався у адміністративно-територіальному устрої Херсонського округу) розташовувався в складі Крестівської сільської ради Чаплинського району на відстані 24 км від села Чаплинки та 8 км від поселення Крестівка. На хуторі Щербини і Васюри мешкало 36 селян. Крім хутора Щербини і Васюри до складу Крестівської сільради входили: поселення Крестівка (392 жителя), Надеждіно (336),Хлібодарівка (518), Ясна Поляна (289) і Братолюбівка (151), артілі ім.Воровського (43) та «Червоний Жовтень» (25), хутори Гришка і Масана (55), Шрамченка і Грабка (24), Козачка (34), Цеханевича і Весгаара (22), Сербинова (62), Павлових і Жиравьових (55), Гавруса (40), М.Іл’їча (12), Дашковських (41), Харченка і Білянова (32).

У 1923 році створюється Мелітопольська округа, яка входить до складу Катеринославської губернії. А з 1925 року по 1930 рік ця округа існує як окрема адміністративно-територіальна одиниця і по 1932 рік вона підпорядковується столиці Харкову. Низка населених пунктів Чаплинського району переходить до  Ново-Троїцького району. Згідно даних державного архіву Дніпропетровської області та державного архіву Запорізької області станом на 01 липня 1926 року хутір Щербини та Васюри входить до складу Ольгівської  сільської ради і носить назву поселення  Крупської на честь Надії Костянтинівни Крупської дружини та соратниці В.І. Леніна.

Крім поселення Крупської, яке налічувало 6 дворів, 29 жителів і розташовувалось на відстані сімох кілометрів від Ольгівки та 41 кілометр від Ново - Троїцька, до складу сільської ради входили ще сім населених пунктів. Це: Ольгівка (91 двір, 413 селян), Артемівка (29, 73), Червона Зірка (45, 180), Тімірязєвка (14, 71), Каменєва (11, 39), Олександра Ульянова (9, 87) та Будьонівка (17, 75).  

Також до складу Ново - Троїцького району входили Яновська та Мар’янівська сільські ради. Яновська (на цей час Заозерненська сільська рада Каховського району) сільська рада об’єднувала п’ять поселень: Яновка, Сінне, Олексіївка, Совєтське і Бурнашовка. До складу Марьянівської сільської ради входили пос. Фрунзе (17 дворів, 80 селян), Асканія Нова (1, 508), Скворцівка (19, 194), Забєліна (39, 173) та хутори Шевченка (19, 95), Червоно-Армійський (30, 107), Чубарєва (13, 75), Сталіна (10, 42), Свободний (10, 42), Петровський (22, 97), Пролітарський (12, 50),  Незаможний  (20, 87), Крестьянський (22, 78), Комінтерна (13, 55), Красний Уголок (2, 11), Карла Літке (6, 81), Каразановський (5, 26), Скаргіна (14, 66),  Чарівний (9,37). Поселення Фрунзе (Марьянівка) розташовувалось на відстані 45 кілометрів від Ново - Троїцька, а Скворцівка на відстані двох кілометрів від сільради та 44 кілометрів від районного центру. У період 1923-1926 років було прийнято перейменування назв населених пунктів на честь революційних подій та особистостей. Тому Мар’янівка деякий час  носила назву на честь радянського, партійного, державного і військового діяча Михайла Васильовича Фрунзе (1885-1925 р.р.), який у 1925 році обіймав посади Народного Комісару з Військових та Морських Справ, Начальника штабу РККА, члена Ради Праці і Оборони, члена бюро ЦК комуністичної партії, члена ВЦВК та члена Президії ВЦВК СРСР.

Згідно «протокола общего собрания граждан Марьяновского сельсовета Ново-Троицкого района Мелитопольского округа, состоявшегося 11 июня 1923 года» очолювали на той час раду: сільський голова А.Попович та секретар І.Костирка. На зборах були присутні 115 домогосподарів. Питання, яке розглядалось у порядку денному зборів, потребувало рішення про подальше використання земель площею 543,5 десятин що залишились безхазяйними за рахунок померлих і вибулих громадян та частково сирітських. Це були наслідки голоду 1921-1922 років. В цьому ж році по Мар’янівській сільській раді налічуються землі Шліппе, Пейкера та інших площею 3094 десятини. Створюється колгосп «Солідарність». Станом на 01 липня 1925 року в колгоспі «Солідарність» налічується 60 їдців та використовується 217,5 десятин риллі.  

З часу створення радгоспу «Червоний Перекоп» (01.02.1929 року) населений пункт Щербинівка стає центром десятого відділку радгоспу. У 1934 році на виконання рішення бюро  Одеського обкому КП(б)У проводиться розукрупнення зернорадгоспу «Червоний Перекоп». На базі його десятого відділку створюється «Асканійський зернорадгосп». Хутір Щербинівка стає центральною садибою нового господарства.  У 30-ті - 40-ві роки «Асканійський зернорадгосп» входить до складу господарств Дніпропетровської області. Першим директором радгоспу був призначений Іван Марченко. Стаханівською працею  відзначались робітники Р.С. Манічев, А.Г. Григорюк, М.П. Кравцов, М.І. Шляхтовська, Н.І. Панова, Д.С. Юрченко, Ф.Ф. Гатило. 27 липня 1935 року грамотою дирекції, політвідділу та робіткому з присвоєнням почесного звання ударника за високоякісну працю по посіву  та збиранню врожаю був відзначений  Пантелемон Сергійович Осінній. Грамоту підписав директор радгоспу Задорожний.

У вересні 1941 року населені пункти громади були окуповані фашистсько-німецькими загарбниками. 214 жителів територіальної громади встали на захист Батьківщини, 146 з них загинули на фронтах війни.

Восени 1941 року, після окупації німецько-фашистськими військами, в Скворцівці навколо комсомольців Григорія Щербини, Івана Довбні та Віктора Карпова згуртувалась група  учнівської молоді, яка вирішила чинити опір гітлерівцям. Згодом її очолили дорослі Іван Боровик та Георгій  Калмиков, які прибули в село. Слухали радіопередачі та інформували людей про становище на фронтах. Збирали зброю. Навесні 1942 року групу очолив комуніст Олексій Петрович Фоміних, приєднались Микола Закалюжний, Микола Дюдюн та інші. Через вчителя Устима Сергійовича Плохотнюка група об’єдналась з підпільниками в Янівці (сучасне Заозерне), Чкалово та Асканії Новій. Друкувались листівки, розповсюджувались серед населення заклики до саботажу окупантам по здачі хліба, продуктів і відправленню молоді на примусові роботи. За зрадою 29 квітня 1943 року підпільників було заарештовано. 7 травня У.С. Плохотнюка і П.М. Ященка (керівник підпільної групи в с. Чкалово) було закатовано і їх тіла брошені у води Азовського моря. Деякі інші підпільники опинилися в концтаборі Бухенвальд, з якого їх звільнили війська Червоної Армії. 30-31 жовтня 1943 року всі населені пункти Ольгівської та Яновської сільських рад були звільнені від ворога. Найзапекліші бої чинились біля села Скворцівка.

Після окупантів залишились зруйновані ферми, господарські приміщення і багато спалених хат. Жителі допомагали зводити капоніри для бойових літаків авіаційного полку, дислокованого неподалік Червоного Перекопу, та доглядали поранених у військовому шпиталі. Навесні 1944 року зернових засіяли мало. Налічувалось всього 15 волів, 30 коней та 20 корів. А восени, вже за допомогою держави, було засіяно майже половину орної землі.

Славетною сторінкою історії громади стала пам'ять про батька і сина – Миколу Семеновича та Миколу Миколайовича Гречків. М.С. Гречка – колишній червоний партизан, червоноармієць, учасник Громадянської війни, тракторист, комбайнер радгоспу «Червоний Перекоп», механік радгоспу ім. Чкалова Ново-Троїцького району, з 1947 по 1968 роки механік радгоспу «Асканійський». М.М. Гречка (1924-1944 р.р.) – старший льотчик  993 авіаполку нічних бомбардувальників 262 Лозовської Червонопрапорної авіадивізії 17-ї Повітряної армії, нагороджений орденом  Червоної Зірки. 8 березня 1944 року в телеграмі  Верховному Головнокомандувачу СРСР, Маршалу СРСР Й.В. Сталіну від працівників радгоспу ім. Чкалова було висловлено прохання  про передачу літака «Чкаловець», побудованого на зібрані колективом гроші (130,000 карбованців), саме їх земляку Миколі Миколайовичу Гречку. 9-10 квітня 1944 року у с. Великий Дальній під Одесою М.М. Гречка загинув в нерівному бою його літака з ворожими винищувачами.

У 1988 році в Тавричанці відбулося перезахоронення останків загиблих у 1943 році під Скворцівкою червоноармійців. Вони були поховані у братській могилі спільно з останками чотирьох військових льотчиків (радянський літак був збитий під Солідарним) та померлими від ран у Щербинівському шпиталі червоноармійцями. Над могилою героїв піднявся величний Меморіал.

Серед багатьох селян, які захистили Батьківщину від фашистського ярма, особливо відзначилися кавалер ордена Слави III ступеня Микола Костянтинович Кас`яненко, нагороджені орденом Червоної Зірки Дмитро Устимович Биков, Сергій Пантелеєвич Колченко, Іван Захарович Курдюк, Василь Сидорович Лісніченко, Микола Іванович Магдебор, Іван Григорович Носаль, Микола Дорофейович Соколов, Олексій Зарарович Терещенко та Микола Якович Камишніков, кавалер ордена Вітчизняної війни I ступеня Олександр Маркович Пащенко.

У 1944 році зі створенням Херсонської області радгосп «Асканійський» входить до складу господарств Ново-Троїцького району. Згідно адміністративно-територіального поділу Української РСР на 1 вересня 1946 року до Іванівської сільської ради Ново-Троїцького району Херсонської області відносяться села: Іванівка (сучасне Заозерне), Олексіївка, Скворцівка та Совєтське, а до складу Ольгівської  сільської ради входять: село Ольгівка і хутори Артема, Зоря, Іванівка  (сучасна Мар`янівка), Новий, Солідарний, Тімірязєва та Щербинівка. Потім Щербинівка переходить до складу Іванівської сільської ради, а вже з 1 січня 1959 року, за другою хвилею укрупнення радгоспів і колгоспів, населений пункт отримує назву Тавричанка і стає центром Тавричанської сільської ради Ново-Троїцького району. З 1 січня 1963 року відповідно до указу Президії Верховної Ради УРСР від 30.12.1962 року «Про укрупнення сільських районів Херсонської області» - до розмірів територій виробничих колгоспно-радгоспних управлінь – Тавричанська сільська рада входить до складу Чаплинського району, а з 1 січня 1965 року переходе до складу Каховського району. На той час Тавричанській сільській раді підпорядковуються села Тавричанка, Заозерне, Мар’янівка, Зоря, Олексіївка, Ольгівка, Скворцівка, Совєтське, Солідарне, Артема, Тімірязівка та хутір Новий.  Пізніше, з розбудовою великого зрошення та укрупнення колгоспів і радгоспів, а саме - до кінця семидесятих років минулого сторіччя, жителі хутора Новий та сіл Зоря, Олексіївка, Совєтське, Артема і Тімірязівка були переселені до інших сіл району. А ці населені пункти були виключені з облікових даних Каховського району.

На початку п’ятдесятих років було повністю відновлено житловий фонд, впорядковано вулиці і розширено соціально-побутову мережу населених пунктів громади. Працівники радгоспу «Асканійський» сумлінною працею будували майбутнє. У 1952 році комбайнер П.С. Осінній намолотив з 405 гектарів комбайном С-6 10450 центнерів зерна і отримав диплом другого ступеня Херсонської обласної сільськогосподарської виставки.

У 1953 році в Тавричанці стояло всього кілька хат і приземкуватих землянок, росло кілька акацій та протягався пустир. Потім почалося нове будівництво виробничої і соціальної сфери.

У 1957 році директором радгоспу був призначений Володимир Опанасович Бондаренко. Під його керівництвом, за період з 1957 по 1963 роки, на території центральної садиби було збудовано: центральні ремонтні майстерні, гараж, контора радгоспу, пекарня та 92 одноквартирних жилих будинки для робітників господарства. Побудовані споруда їдальні, медичного пункту з родильним відділенням, перукарня, лазня, готель, майстерня з пошиву і ремонту взуття, сільський клуб, відділення зв’язку, літній кінотеатр, дитячі ясла та добудовані дві класні кімнати при восьмирічній школі. На кожному відділку запрацювали ларьки по продажу населенню овочів, фруктів та іншої радгоспної продукції. Були насаджені лісозахисні полоси, закладено фруктовий сад та три парки. Проведено електрозабезпечення і телефонізацію населених пунктів.

У 1964 році радгосп «Асканійський» (директор Іван Омелянович Романько) здав державі 8600 тонн зерна. У період 1964-1965 років господарством збудовано 75 будинків, в тому числі сім двохповерхових чотириквартирних  жилих будинка та 43 будинки для переселенців, медпункт, 9 кілометрів водопроводу, сховище на 500 тонн зерна, склад мінеральних добрив, корівник, пункт штучного осіменіння та інше. При цьому радгосп додатково провів ремонт різних приміщень на 120 тисяч карбованців. В село прийшов скраплений газ, в будинках радгоспу встановили десятки газових плит. Повністю вирішили питання водопостачання і в багатьох місцях заасфальтували доріжки.

В 1965 році радгосп з площі 7400 га зібрав в середньому по 21,5 цнт. зерна з гектара. На другому відділку врожайність становила 24,5 цнт. з га, а на парових площах зібрали по 36  цнт. з га. Державі було продано 8306 тонн зерна при плані 7615 тонн.

На сівбі озимих по парових площах добре попрацювали агрегати, де начальниками (механізатори) Федір Хомич Гатило та Гаврило Прокопович Колесник, які щодня засівали по 50-55 га. Високих результатів добились тваринники відділка № 1(бригадир Віктор Андрійович Литвиненко) і бригада     № 3 (бригадир Іван Тихонович Михайленко). Річний план продажу молока державі виконали на 142 %, м’яса на 105 %, яєць на 104 і вовни на 108 %. Володимир Кривонос та Іван Павленко виростили 150 гектарів кукурудзи та зібрали з кожного га по 20 центнерів зерна. Найкраща доярка Валентина Ковальська надоїла по 3100 кілограмів молока. Хороших показників добились доярки Марія Сидоренко, Ліда Сапотницька, Ліда Лопата, Ганна Новосвєт. Марфа Лукашова за рік відгодувала 1055 свиней загальною вагою 1000 центнерів.

З липня 1973 року дніпровська вода ввійшла в канал і напоїла живильною вологою засушливу таврійську землю. На «Жнивах-73» комбайнер Василь Сидорович Лісниченко на СК-4 зібрав з площі 128 га і намолотив 4549 центнерів зерна. А вже у 1980 році Володимир Володимирович Правдун, який проклав свою  першу борозну ще у 1952 році, видав з бункерів комбайнового загону  39000 центнерів зерна. В цьому ж році на збиранні кукурудзи заохочувальні премії в районному змаганні на зрошенні отримали В.З. Князєв – 300 карбованців (зібрав 101 цнт з 66 га) та К.О. Стецик – 200 карбованців (97 цнт з 66 га). Не відставав від них і колектив ферми (завідуючий П.І. Слива), який став переможцем в районному змаганні по відгодівлі ВРХ, а кращою дояркою в районі стала Є.О. Минюкова. На «Жнивах-8» понад 11 тисяч центнерів зерна  намолотили комбайнер В.В. Правдун, помічник М.І. Шилов, водій І.Д. Сень та Г.У. Козак, показав третій результат в районі. Крім того В.В. Правдун на Херсонці-200 показав перший результат в районі на збиранні кукурудзи, а збиральний загін І.І. Білецького став третім у районі.

За успіхи досягнуті в 1982 році Головний комітет ВДНГ СРСР нагородив бронзовими медалями і цінними подарунками механізатора Бориса Григоровича Пуляєва та водія Тимофія Андрійовича Литвиненка.

Серед найкращих працівників радгоспу у 80-ті роки відзначались: зварник О. Самойленко, коваль В. Малюкін, майстер В. Гатило, трактористи Ю. Микитюк, С. Зеленяк, доярки Г. Ковальчук, Л. Довга, токар В. Бєляєв, будівельник Г. Проценко, столяр А. Іванченко, овочевниця Г. Сомик, водії В. Смішко, В. Кравчук, комбайнер І. Вітковський, бригадир МТФ Л. Видріна, технік У. Негуляєва.

До 1950 року село Іванівка (Мар`янівка) налічувало 8 багатосімейних будинків, в яких проживало біля 30 сімей. На початку 50-х років село Мар’янівка почало розбудовуватися і тому виникла потреба у своїй школі. Діти ходили у Скворцівську початкову школу і після закінчення чотирьох класів продовжували навчання у Щербинівській школі. Цю початкову школу було відкрито у 1951 році. А з 1958 року вже під назвою Асканійська початкова школа вона проіснувала до 1962 року. У 1962 році для початкової школи було збудовано окреме приміщення, в якому працювали три класи, бібліотека, учительська кімната. Діти 1-3 класів навчалися в початковій школі у Мар’янівці, а старших підвозили на навчання до Тавричанки.

Для жителів села Мар’янівка рішення Каховського райвиконкому про реорганізацію початкової школи у восьмирічну стало справді історичним. Її будівництво  було оголошено народною будовою. Сільчани надавали будь яку допомогу підряднику - ПМК №155. Першого вересня 1986 року нова школа вперше відкрила двері своїм учням. Директором було призначено Миколу Івановича Курдюка, який працював на цій посаді до 30 листопада 1997 року, а з 1 грудня школу очолила Тетяна Олександрівна Копил.

Сьогодні в школі здобувають базову загальну середню освіту діти сіл Скворцівка і Мар’янівка. За 26 років зі стін Мар’янівської школи у світ пішло 274 випускники. Багато років присвятили педагогічній діяльності В.Д.Бочко, Л.С.Петрушкіна, М.І.Курдюк, Т.Я.Курдюк. Із самого початку працюють у школі О.В.Тукало, Н.І.Лоскутова, Т.О.Копил, Л.Л.Білецька.

Мар’янівський дитячий навчальний заклад «Сонечко» відновив свою роботу в червні 2010 року. Функціонує одна різновікова група, яку відвідують діти віком від 3 до 6 років.

Мар’янівська сільська бібліотека активно працює з 1956 року. 29 років бібліотекою завідує Катерина Григорівна Чеховська. На сьогодні бібліотека відноситься до комунальної установи «Каховська района об’єднанна бібліотека імені М.В.Братана» та обслуговує мешканців двох сіл Мар’янівка і Скворцівка. Фонд бібліотеки налічує 4 тисячі книг. У бібліотеці є два комп’ютери з доступом до Інтернету.

У Мар’янівському фельдшерському пункті працює з 1994 року фельдшер Ольга Леонтіївна Чебанова, яка обслуговує мешканців сіл Мар’янівка та Скворцівка і надає медичні послуги людям похилого віку на дому. Мар’янівське відділення зв’язку очолює Надія Анатоліївна Власюк.

У січні 1981 році на базі виробничих підрозділів радгоспу «Асканійський», розташованих в селах Мар’янівка і Скворцівка, був створений радгосп «Меліоратор», директором якого був призначений Володимир Іванович Фанін.

Протягом десяти років в господарстві  було побудовано багато виробничих та соціально-побутових об’єктів. Це свинарник на 2000 голів, за рахунок чого кількість свиней зросла до 6000 голів, та нове приміщення вівцеферми на 7000 голів, що дало змогу збільшити поголов`я овець до дванадцяти тисяч. Провели реконструкцію корівника на 800 голів.

У 1982 році завершили будівництво системи зрошення. Були зведені 2 будинка тваринника і 2 будинка механізатора для мехзагонів. Побудовані виробнича майстерня з пунктом технічного обслуговування, котельня, ангар для збереження зерна та нова будівля контори. Зведені кормоцехи, млин і силосні ями. У 1983 році заасфальтовано  сільські дороги та фермерські подвір’я. Особлива увага надавалась будівництву житла (зведено більш п’ятдесяти будинків) і соціально-побутових об’єктів, серед яких їдальня, лазня та реконструкція клубу. У 1986 році введені в дію восьмирічна школа та дитячий садок, а у 1988 році відкрита пекарня.

Першими помічниками директора В.І. Фаніна в звершені планів підйому господарства були головний інженер, секретар партбюро Микола Петрович Семенов, головні агрономи Валентина Марківна Мазаєва і Володимир Григорович Протасов, головні економісти Валентина Прохорівна Мазуркіна і Наум Самойлович Рухман, головний будівельник Анатолій Миколайович Костенко, головний інженер Сергій  Григорович Гранкін, начальники мехзагонів Володимир Васильович Гуменюк і Володимир Вікторович Бесчастний, доярка, депутат обласної ради Валентина Олександрівна Галкіна, тракторист Іван Васильович Калінін, доярка Євгенія Пастернак, завідуючий буртом Іван Микитович Олійник та багато інших.

За підсумками роботи у 1980 році найкращим в районі був визнаний чабан П.О. Чабанов. На «Жнивах-81» понад 10 тисяч центнерів зерна намолотили комбайнер Т.В. Головчук, його помічник С.М. Витвицький, водій М.І. Дев`ятов та тракторист О.О. Чабанов. У тому ж році радгосп «Меліоратор» визнано переможцем в районі по виробництву і заготівлі молока. Колектив ферми Б.А. Будюк, О.П. Ільчук, М.М. Витвицька, О.П. Кохан, Н.С. Козирь 100 % молока здали першим сортом з жирністю 3,6 і прибавка від кожної корови склала 620 кг та завоювали «Приз Прогресу» редакції газети «Зоря комунізму». А кращою скотницею в районі була визнана В.І. Калініна.

З 2004 року в історію Мар`янівки увійшло приватне підприємство «Агробізнес» (директор Едуард Вікторович Репілєвський). З того часу на її території побудовано пекарню, реконструйовано їдальню та гаражі, проведено благоустрій промислової зони господарства. Не забута і соціальна сфера сільської громади. За активною участю підприємства відновлено дошкільний заклад «Сонечко», проведено капітальні ремонти Мар`янівського сільського клубу і бібліотеки, автобусної зупинки села Скворцівка та огорожі кладовища. За фінансовою  підтримкою приватного підприємства «Агробізнес-2» (керівник Данило Едуардович Репілєвський) у 2013 році профінансовано будівництво газопроводу до села Мар`янівка протяжністю 6,2 кілометра на суму 1150 тисяч гривень. На сьогодні біля 70 житлових будинків мар`янівців – членів кооперативу «Мрія» вже підключені до мережі газопостачання. Загалом за десять років ці підприємства вклали в соціальний розвиток громади біля 3 мільйонів гривень. Також вдячні жителі Скворцівки та Мар`янівки за постійну допомогу громаді по розвитку об’єктів соціальної сфери керівникам ПрАТ «Фрідем Фарм Інтернешнл» і ФГ «Травень» Михайлу Михайловичу Медолизу та Сергію Миколайовичу Стукану.

Нагородами за трудові досягнення відзначено багато жителів громади. Серед них за успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва двома орденами Трудового Червоного Прапора та орденом «Знак Пошани» нагороджено ланкового, механізатора Володимира Зіновійовича Князєва, орденом Леніна тракториста Андрія Тихоновича Клименка, а керуючий відділком Арсентій Адамович Ружицький став кавалером орденів Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани». Орден Трудового Червоного Прапора  отримали: доярка Марія Яківна Биковська, тракторист Петро Іванович Власенко, комбайнер Володимир Іванович Єрмаков, комбайнер Дмитро Іванович Іващенко, комбайнер Василь Іванович Калінін, комбайнер Василь Григорович Курбацький, водій Тимофій Андрійович Литвиненко, комбайнер Іван Кирилович Немченко, директор радгоспу Іван Омелянович Романько, водій Іван Дмитрович Сень, тракторист Кирил Остапович Стецик і доярка Зінаїда Михайлівна Шалапаюк. Кавалерами ордена «Знак Пошани» стали: тракторист Станіслав Дмитрович Довгий, зоотехнік-селекціонер Алла Миколаївна Носкова, тракторист Володимир Павлович Русалімов, тракторист Василь Григорович Рябченко, секретар парткому радгоспу Михайло Іванович Ткач і ланковий Валерій Якович Фанін. Ордена Трудової Слави III ступеня  був удостоєний комбайнер Володимир Васильович Правдун, а ордена «Княгині Ольги III ступеня» - доярка Таїсія Дмитрівна Ткач.

У 1985 році на посаду директора радгоспу «Асканійський» призначається Віра Опанасівна Найдьонова. Вона народилася 5 серпня 1948 року в с. Заозерне Ново-Троїцького району. Трудовий шлях розпочала у 1966 році рахівником-касиром Тавричанської сільської ради. Працювала начальником відділення зв’язку с. Тавричанка, а потім п'ятнадцять років поспіль на виборних посадах  секретаря та голови Тавричанської сільради. У 1980 році без відриву від роботи отримала спеціальність економіста у Київському інституті народного господарства імені Коротченка. У 1984 році їй довіряють посаду секретаря парткому, а потім директора радгоспу «Асканійський». З 01.10.1991 року господарство перейменовано в дослідне господарство «Асканійське» і підпорядковано Українській академії аграрних наук. З 26.07.2001 року Віра Опанасівна стає генеральним директором державного науково-виробничого об’єднання південного регіону «Асканійське Руно» з виконанням обов’язків директора ДПДГ «Асканійське».

За 28 років під керівництвом В.О. Найдьонової була проведена велика робота по будівництву, реконструкції і переобладнанню виробничої бази господарства та соціально-побутових об’єктів громади. Проведені реконструкція тваринницьких ферм, будівництво автогаражу, мехзагонів, будівельної ділянки, зернотоку, двох будинків тваринників, адміністративної будівлі радгоспу. Споруджено сучасний насіннєвий завод. Збудовані дитячий садок-ясла «Ромашка», готель, стадіон. Проведена реконструкція сільського будинку культури, сільської дільничної лікарні (на цей час лікарської амбулаторії сімейної медицини), а колишній магазин перетворено в затишне кафе «Вікторія» і добудована будівля Тавричанської школи. Заасфальтовані дорога на Солідарне та всі вулиці Тавричанки. Всі роки продовжувався поточний ремонт та будівництво житла працівників радгоспу. За рахунок радгоспу були прокладені підвідний і розвідний газопроводи та проведена газифікація школи, дитячого садка, дільничної лікарні і житлового сектору. А головне, під керівництвом Віри Опанасівни, радгосп «Асканійське» перетворився в показову науково-дослідну базу Півдня України. Тут поширюються: розвиток вівчарства (три тисячі овець асканійської тонкорунної породи); племпродуктивного розведення ВРХ південного типу – української чорно-рябої молочної  (500 високопродуктивних корів в МТФ європейського типу) і окремо м`ясної породи; виробництва зерна, олійно-технічних культур та кормів. І все це за висновками та рекомендаціями Асканійської дослідної станції, в яку входять лабораторія фітопатології і метеостанція. А в науковому складі дослідної станції працюють вже три кандидата сільськогосподарських наук (Віктор Григорович Найдьонов, Олександр Володимирович Князєв і Віктор Михайлович Нижеголенко) та одинадцять аспірантів. 

Якщо у 1992 році в радгоспі «Асканійське» найкращі доярки Раїса Навоєнко, Маргарита Кушнір, Марія Ващенко і Панадія Лозинська отримували надої від корів понад чотири тисячі літрів, то зараз середньомісячний надій становить понад 7 тисяч кілограмів. Молочне стадо дає щомісяця один мільйон гривень прибутку.

Якщо врожайність зернових у 1989 році в радгоспі «Асканійське», яка складала 49,1 цнт з га (в тому числі на зрошенні – 58 цнт і на багарі 27,1 цнт), була достатньо показовою у районі. То зараз, у 2013 році, озимої пшениці намолочено по 61,3 цнт з га, озимого ячменю по 58,8 цнт, ярого по 47,1 цнт. А в середньому вийшло по 57,5 цнт на круг. Загалом «Асканійське» зібрало 8 тисяч збіжжя (разом з технічними культурами 8300 тонн): майже 5800 тонн пшениці, близько 2000 тонн – озимої та ярого ячменю і жита.

В останні роки в ДПДГ «Асканійське» побудовані цех по переробці молока і м’яса, млин, де роблять різні крупи і вищої якості борошно, лінія макаронних виробів. Господарство постійно розвиває соціально-культурну сферу села Тавричанка, поважаючи гідність свого пересічного працівника. На багатьох міжнародних виставках отримана низка золотих медалей, а про підприємство поширилась неофіційна назва – академія всеукраїнського передового досвіду.

Вірі Опанасівні Найдьоновій 23.11.2009 року Указом Президента України № 954/2009 за визначні трудові досягнення, впровадження в практику сільськогосподарського виробництва новітніх технологій, передового досвіду та застосування ефективних форм управління присвоєно звання Героя України з врученням ордена держави. Також вона кавалер ордена княгині Ольги II та III ступенів, заслужений працівник сільського господарства України, Почесний Академік Національної академії аграрних наук України, почесний професор Херсонського державного аграрного університету, відмінник освіти України і почесний меліоратор України, двічі обиралась депутатом Херсонської обласної ради.

Віра Опанасівна, глибоко віруюча православна людина, за її підтримкою у 2001 році у Тавричанці був побудований храм новомучеників та сповідачів віри християнської, який зараз перейменовано у храм  Василя Великого. Вона нагороджена багатьма православними орденами та медалями, підтримує вісім монастирів і храмів в Києві, на Волині, Буковині, Донецькому регіоні, в тому числі Корсунський монастир під Новою Каховкою.

В постійній наполегливій праці по досягненню найкращих виробничих показників Віра Опанасівна опирається на перших своїх помічників, які згуртовують трудовий колектив. Серед них: заступники директора Віктор Григорович Найдьонов і Наталія Іванівна Сучкова, головний інженер Олександр Володимирович Князєв, голова ради ветеранів Олександра Дмитрівна Репілєвська, начальник мехзагону Володимир Павлович Русалімов, головний енергетик Валентин Гнатович Господарчук, головний бухгалтер Ніна Миколаївна Бохан, трактористи Борис Григорович Пуляєв, Василь Петрович Куриляк, Олексій Олексійович Майба, Олексій Михайлович Головченко та Юрій Вікторович Лопата, доярки Людмила Дмитрівна Довга, Галина Іванівна Ковальчук і Людмила Семенівна Шаповалова, водії Іван Іванович Вітковський та Дмитро Михайлович Данілюк, кухар Ірина Вікторівна Єрмакова, технік штучного запліднення Ольга Олександрівна Галкіна  та багато інших.

Зі спогадів старожилів школа у Щербинівці відкрилась при церкві, приміщення якої у радянські часи було реконструйоване під клуб. Перші уроки проводились у церкві батюшкою. Він вчив дітей писати, читати та рахувати.

З 1935 по 1944 рік школу очолював Федір Микитович Кужель. У 1944 році він пішов на фронт і не повернувся. У 1936 році при школі 30 діточок грали в оркестрі народних інструментів. У 1952-1953 навчальному році – Щербинівська школа стала семирічною. Діти вчилися у дві зміни, після уроків збирали курай для опалення школи, допомагали радгоспу у збиранні бавовника.

У 1957 році при Щербинівській восьмирічній школі були відкриті дві добудовані  класні кімнати. У 1961 році вчителями працювали: Віра Прокопівна Ізбицька, Марія Іванівна Гулицька, Поліна Андріївна Лобода та Віра Іванівна Сінєнок. З 1 вересня 1974  року при школі відкрито інтернат на 55 дітей. В ньому працювали вихователі В.Ф. Власенко, В.І. Ясько та няня Є.П. Левченко. Директором школи був Дмитро Миколайович Шамановський. Йому допомагали вчителі В.П. Ясинецький, П.Л. Литвиненко, О.І. Герасимук.

У різні часи школу очолювали: Олександр Степанович Пизик, Степан Євсевійович Поляков, Віктор Костянтинович Клименко, Віктор Павлович Нагорний, Любов Федорівна Кіло, Світлана Миколаївна Славінська, Ніна Семенівна Ковшар, Людмила Петрівна Голиш. Сьогодні директором школи працює Світлана Василівна Стецюра.

В школі навчається 226 учнів, з якими працює трудовий колектив із 44 чоловік. Тут викладають справжні майстри своєї справи: Т.М. Баланюк, Г.І. Білан, К.В. Бубнова, О.В. Дремлюга, Л.В. Кагальонок, І.Ф. Козинець. Восени 2012 року вчитель англійської мови Лілія Володимирівна Кудрява була відзначена Подякою Прем’єр-міністра України  за свій особистий внесок в розвиток освіти.

У школі активно працюють учнівське самоврядування – Президентська республіка «Лідер» та козацький курінь «Таврійські чайки».

У 1989 році в Тавричанці відкрив свої двері для малечі дитячий садок «Ромашка». Його першим завідувачем працювала Тетяна Володимирівна Плюхіна. У 2001 році дитсадок став дошкільним комунальним закладом сільської ради, який з 1999 року очолює Ольга Володимирівна Лизун. В яслах-садочку працюють 4 групи, де перебувають 97 вихованців. А найкращими вихователями закладу жителі громади відзначили Ніну Костянтинівну Господарчук, Ірину Олександрівну Довгу, Лідію Захарівну Калініну, Ніну Андріївну Коваленко і Ольгу Іванівну Ткаченко.

Тавричанська амбулаторія загальної практики сімейної медицини обслуговує жителів двох сільських територіальних громад  - Тавричанської та Дудчинської (села Дудчино, Любимо-Мар`ївка і Любимо-Павлівка). В цьому закладі розміщені: денний стаціонар, лабораторія, кабінети здорової дитини, функціональної діагностики, щеплень, фізіотерапевтичний, масажний,  акушерський та кабінет стоматолога. До послуг відвідувачів лікувальні грязі і озокерито-парафінові вани. З добром та увагою зустрічають селян завідуюча амбулаторією Віра Степанівна Якушева та фельдшер Олексій Олексійович Майба. Багато років сумлінної праці заради здоров`я людей доклала у цьому закладі поважний лікар Уско Ольга Іванівна.

Щорічно улітку робітники «Асканійського»  можуть відпочити на чудовій базі відпочинку на узбережжі Азовського моря. А загалом у 2013 році 260 працівників оздоровились в різних місцях нашої країни, в тому числі використав 40 санаторних путівок.

З легкого пера журналістів село Тавричанка здобула назву – «олімпійська деревня». В штаті господарства налічується 7 кваліфікованих тренерів по різним видам спорту. На стадіоні тренуються 3 футбольні команди, працюють секції настільного тенісу, волейболу, важкої атлетики, боксу, більярду, а у 2012 році відкрито сучасний тенісний корт з синтетичним покриттям та вже будується кінно-спортивна база.

Справжнім надбанням Тавричанської територіальної громади є художня самодіяльність, яка налічує біля 120 чоловік. Під керівництвом завідуючої Тавричанського будинку культури Т.І. Гатицької підіймають настрій селян ансамблі: «Співоче поле», ветеранський «Гарний настрій», дитячий «Яблунька»; танцювальні колективи студії сучасного танцю «Забава плюс» (керівник Є.Б. Соколовська); звеселюють пісні тріо «Надія», «Веселі кумасі» та семикласниця  Л. Ісаєва (керівник Н.А. Ісаєва). Під керівництвом С.О. Галкіної працює клуб в Мар`янівці.

Громаду обслуговують два житлово-комунальних господарства, які вирішують питання водопостачання, водовідведення та інші. В кожному працює по чотири робітника. Тавричанське ЖКГ очолює Анатолій Миколайович Стецюра, а Мар`янівське Дмитро Володимирович Жаркіх.

 Загальна площа Тавричанської сільської ради складає 11564,7 га. В тому числі рілля – 9796,5 га, зрошення – 7328 га. Розпайовано сільгоспугідь – 4274,7 га, кількість паїв – 416.

На території сільської ради працюють слідуючі землекористувачі: ДПДГ «Асканійське» (В.О. Найдьонова), ТОВ «Агробізнес» (О.С. Городецький), ПрАТ «ФФІ» (А.С. Сініло), ВАТ «Каховське ХПП» (М.Ф. Стукан), ФГ «Травень» (С.М. Стукан), ПП «Софіта Юг» (Ю.В. Гуцул), ФГ «Ольвія» (І.М. Литвин), ФО А.В. Царук, ФГ «Скіф» (М.Б. Хомяк), ФО М.В. Вербещук, ФО Р.М. Книш, ФГ «Пролісок» (С.М. Дирдін), ФГ «Южанка» (С.М. Дирдін). При цьому ДПДГ «Асканійське» використовує 5594 гектара земель, а ТОВ «Агробізнес» 3177 гектарів.

На чолі Тавричанської сільської ради стояли небайдужі, шановні люди – Прасковія Дмитрівна Ягунова, Валентина Гаврилівна Латишева, Володимир Іванович Фанін, Віра Опанасівна Найдьонова, Валентин Гнатович Господарчук, Микола Васильович Стецюра, Людмила Іванівна Пестрецова,  Олександр Михайлович Нижеголенко (який сьогодні вдруге очолює раду), Микола Петрович Семенов (десять років поспіль) та Любов Федорівна Кіло. Секретарями ради обирались: Катерина Опанасівна Ластовецька, Віра Опанасівна Найдьонова (вісім років поспіль), Людмила Іванівна Пестрецова (загалом 19 років на посаді), Наталія Миколаївна Вереш, Фаїна Петрівна Бісага та Валентина Василівна Токарська.

За підсумками 1972 року в соціалістичному змаганні серед сільських рад третє місто у Каховському районі завоювала Тавричанська сільська рада (голова П.Д. Ягунова). У 1983 році сільська рада двічі (в липні та листопаді) була визнана переможцем у районному змаганні, як рада що перевиконала зобов’язання по закупівлях лишків продуктів тваринництва по всіх видах. Головою ради на той час працювала В.О. Найдьонова. У 2006 році в районному конкурсі за «Кубок Прогресу» Тавричанська рада завоювала I місце з призовим фондом 10000 гривень. А в 2007 році вона була визнана третьою по третій категорії в обласному конкурсі серед селищних та сільських рад і одержала приз у розмірі 10000 гривень. Головою ради на той час працювала Л.Ф. Кіло.

Найбільш заслужених поважних земляків  обирала громада до складу депутатського корпусу Каховської районної ради. Серед них: Ірина Іванівна Бондар, Лідія Олександрівна Бубнова, Мотря Кирилівна  Горбунова, Микола Микитович Калінін, Любов Федорівна Кіло,  Олександр Володимирович Князєв,   Микола Сергійович Ковальчук, Ніна Григорівна Кошель,  Валентина Гаврилівна Латишева, Надія Іванівна Муха, Віктор Григорович Найдьонов, Віра Опанасівна Найдьонова (чотири скликання), Іван Омелянович Романько,  Анатолій Павлович Русалімов, Павло Іванович Сівачок, Валерій Якович Фанін, Параска Данилівна Ягунова.

Афганістан. Болючим спогадом ввійшов він у серця багатьох жителів України. Серед тих, хто пройшов пекло цієї війни є і шановні жителі громади. Це: Анатолій Григорович Зуєнок, Сергій Іванович Калінін, Віктор Єгорович Мельников, Олег Єгорович Самойленко, Анатолій Миколайович Стецюра та Олександр Вікторович Гатило. Особливою щаною відмічають земляки останнього героя.

О.В. Гатило. (04.05.1965 р.-14.04.1985 р.) випускник Тавричанської школи та Новокаховського СПТУ № 7, спокійний, скромний юнак. Любив слухати музику, малювати, цікавився технікою, поважав і любив своїх батьків Ніну Василівну та Віктора Федоровича. Його ім`я ввійшло в книгу безсмертя військової частини № 24785. З листа командира Мазура батькам загиблого героя: «находясь в засаде вместе с друзьями по взводу, разведчиками, обнаружил группу душманов и решительно атаковал их, уничтожая огнем и забрасывая гранатами. Он в этом бою был тяжело ранен, вместе с ним был тяжело ранен и его командир взвода, старший лейтенант Баранкевич.  К великому сожалению от тяжёлой раны Саша скончался. В результате боя было уничтожено 15 душманов, захвачено оружие, гранаты и сорвана диверсия… Подвиг Вашего сына командование части оценило высоко и представило его посмертно к правительственной награде - ордену Красной Звезды».

На честь героя у 1988 році вулиця Зелена села Тавричанки перейменована в вулицю О. Гатила, а у 2006 році у школі відкрито меморіальну дошку.

Ветеранів Тавричанської територіальної громади об’єднують дві первинні організації, на чолі яких більш десяти років очолюють найбільш енергійні ініціативні та поважні люди. У Тавричанці це Олександра Дмитрівна Репілєвська - учасник ансамблю ветеранів, у минулому шкільний бібліотекар, а у Мар’янівці - Марія Юріївна Левицька.

                                                                      Світлана Стецюра,

                                                                      Володимир Любак,

                                                                      Любов Любак.

 

Друк